Історію держави, літопис свого народу створюють люди. Яскраві особистості вписують вагому сторінку у розвиток усього суспільства на планеті. Розмова піде про унікальну подію у культурно-мистецькому житті українського народу, яка відбулася у жовтні 1918 року в старовинному місті Ромен, відомому ще з літопису «Повість минулих літ». У місті відбулося урочисте відкриття одного з перших монументів, присвячених Т.Г.Шевченку. Пророчі слова поета: «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом», – збулися.
Неодноразово світоч українського народу відвідував Північну Пальміру України, а у 1845 році він побував на відомому Іллінському ярмарку, який влаштовувався у Ромнах. На початку ж ХХ століття в місті проживав і створював свої шедеври скульптор, кінорежисер, драматург, педагог, вірний син українського народу Іван Петрович Кавалерідзе. Шляхи українського митця з «краплиною грузинської крові» та великого Кобзаря перетнулися на історичній прикордонній землі України.
Тарас Шевченко залишив нам життєдайну спадщину з невичерпної криниці своєї творчості, а його пророцтва з роками набирають усе вагомішого значення. У творчій уяві Івана Кавалерідзе народився образ, сповнений особливого змісту. Він створює монумент з фігурою Кобзаря, що сидить на кручі у глибокій задумі про долю України. Тут все знакове: і місце, де був розташований намет, у якому жив Т.Шевченко під час ярмаркування, і постамент, схожий на величезний пагорб, і напис: «…І оживу, і думу вольную на волю із домовини воззову…». Працював скульптор натхненно, про що свідчать його спогади саме про цей період творчості: перше кохання, народження донечки, активна творча та педагогічна діяльність, плідна праця у відділі освіти, діяльність на ниві заснування автокефальної церкви, створення театрального колективу, збір експонатів для облаштування краєзнавчого музею.
Іван Кавалерідзе вже мав досвід у пластиці, пройшов вдале навчання у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв, мав закордонне стажування, створив монумент княгині Ольги у Києві. Опановуючи реалістичне мистецтво, він шукає виразність через різні напрямки в ньому, які набирали обертів у ту пору. Випереджаючи час, новаторські ідеї скульптора втілилися у пам’ятниках Полтави, Сум, Світлогорська (Артемівська), створених у стилі конструктивізму, авангардизму та кубізму. Не зрозумілий урядом, митець пройшов горнила боротьби за життя своїх унікальних творів – і витримав…
Що поєднує цих двох велетнів духу, борців за волю українського народу, вісників правди, геніальних творців художніх образів, сповнених непереможної сили? Красномовно дає відповідь на це питання творча спадщина Т.Шевченка та І.Кавалерідзе, яка увійшла до скарбниці української держави. Кобзар шукає шляхи справедливості, мріє про волю закріпаченому народу України. Кавалерідзе ж, перейнявшись прагненням Шевченка, створює потужні художні твори у скульптурі, драматургії, кінематографі. Розсекречені документи КДБ, які висвітлив у минулому році науковець Логвин, широко доповнюють біографію Майстра як активного громадського діяча. Зачатки цієї діяльності розпочалися саме у Ромнах, де Кавалерідзе очолив «Просвіту», створив фонди для краєзнавчого музею, доклав зусилля до створення автокефальної церкви, сприяв розвитку культурно-мистецького життя краю.
Знову через сто років ми повертаємося до тих доленосних подій, прислухаємося до Пророка, який так прагнув світлої долі українському народові. Внутрішня сила створеного образу відгукується у серцях кожного із нас. І ось, нарешті, народ почув голос Кобзаря: ми здобули у 1991 році незалежність, але яка й досі потребує захисту…
Впродовж багатьох років з дня відкриття монумента всі, хто народилися у Ромнах, зустрічають біля нього свої весни, перше кохання. Тут дають обіцянку вірності наречені, починають свій самостійний шлях випускники шкіл. Вдячні нащадки частенько приходять з квітами до Тараса, влаштовують велелюдні зібрання, літературні читання, флешмоби. Нагадаю декілька з цих заходів, пов’язаних з діяльністю громади «Сумське земляцтво у місті Києві», коли численні делегації відвідували Ромни. Першою ластівкою була виставка, присвячена пам’яті нашого земляка М.Макаренка у 2005 році, потім проводилися щорічні пересувні виставки по Сумщині. У 2007 році делегація з участю активістів земляцтва О.Ющенка, В.Бугрима, В.Шталтовного, О.Масика, В.Юдина, В.Єфремової прибули на відкриття Художньої галереї ім. Кавалерідзе. Чимало творчих проектів від Сумського земляцтва («Повернення», «Сумщино, любове моя!», «Час віддати належну шану») влаштовувалися у Ромнах і супроводжувалися покладанням квітів до підніжжя пам’ятника Кобзарю. У них брали участь голова земляцтва І.Рішняк, Ю.Вітренко, В.Соболевський, О.Лаврик, виконавчий директор І.Родченко, активісти Ю.Кухарчук, В.Андрєєва, В.Яценко та ін.
Творчі проекти Сумського земляцтва мали широкий резонанс у суспільстві: добра звістка про монумент унікального скульптора розлетілася по всіх областях України. Вклонилися Кобзареві і митці – учасники міжнародного проекту «Історія і сучасність» з Китаю, Кореї, Молдови, Росії, поєднані єдиною ідеєю – закарбувати історичні краєвиди Роменщини у своїх картинах. Приїздили вклонитися великому Українцю представники Всесвітньої федерації миру, Федерації жінок за мир у всьому світі, митці Національної спілки художників України, активісти інших громадських організацій. У 2016 році поклали квіти і учасники творчого проекту з Грузії на підтримку відкриття Художньої галереї ім. І.Кавалерідзе: народний депутат Верховної Ради України Г.Мепаришвілі, меценат М.Буджиашвілі та представники Грузинського земляцтва.
Почули голос Кобзаря у багатьох державах, поступово образ світоча українського народу став знаковим для людей всього світу. Завдяки інтерактивній карті об’єктів, присвячених Т.Шевченку, можна побачити місця, де встановлені 1384 пам’ятника борцеві за волю українського народу, 1256 з яких встановлено в Україні. Нещодавно у Китаї перекладено Кобзаря китайською мовою, а у Пекіні відкрили Художній музей Тараса Шевченка, до створення якого долучилися й художники з Сумщини.
Автор статті щаслива тим, що має відношення до творчих проектів, які єднають суспільство навколо Кобзаря, допомагають зростати духовно нащадкам нашої багатостраждальної України. Мені довелося особисто знати Івана Петровича, спілкуватися і бачити його твори у помешканні на Червоноармійській вулиці в Києві. Відвідати також пам’ятник Сковороді на Подолі, побувати у майстерні по вул. Філатова, отримати автограф знаного земляка. Час минає, але спогади та розмова про відкриття Художньої галереї у Ромнах і досі бентежать душу.
Впишемо ж животворне слово Пророка у свої серця та згадаємо автора монумента у вдячній молитві. Це наша з вами можливість сказати своє слово у боротьбі за світле майбутнє України…
Валентина Єфремова,землячка, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, лауреат премії ім. П.Білецького, володар ордена Святої великомучениці Варвари.