Шевченків куток у Роменському музеї

Вся у дужих обіймах граніту,
Поміж верб, закосичених лоз,
Як жива, десь у літній блакиті
Заколисано плещеться Рось.

Чебрецем пахнуть вітри навколо.
Скільки тут чебрецю поросло!
Щось шепоче затаєно колос
За білявим вишневим селом.

Добрий день, люба земле Тараса!
Славен будь, мій великий народ!
У труді – твоя вічна окраса,
В ньому пісня твоя і добро.

Будь, народе, могутнім, як грози,
Дужим будь у грядущих віках!
Хай співають Шевченкові кобзи
У твоїх працелюбних руках!..

Застиг в музеї довгий вік планети.
В єднанні дивнім на віки злились
Падіння, крах і вінценосні злети,
Краса душі і криці мертвий блиск.

… І все ж отут я свої кроки стишу,
Спинюсь на мить в куточку Кобзаря…
Мені здається, що музейну тишу
Ось-ось порушить голосом Тарас.

В душі моїй нуртує дивний струмінь,
Чекаю болісно, мов огортаюсь в сни,
Що зайдеш ти, торкнеш замовклі струни –
І озовуться піснею вони.