Єфім Волков. Ромашкове поле.

РОМЕНЩИНО – МІЙ РІДНИЙ КРАЮ!

РОМЕНЩИНО – МІЙ РІДНИЙ КРАЮ!

Мій рідний краю над Сулою,
Мій рідний краю – ромен-цвіт!
В тобі життя буя і квітне,
На хвилях радісних біжить.
Це мій Ромен – величне місто!
І села поряд у гаях,
Такі яскраві, як намисто
І як волошки у житах.
Де сонце лагідно так сяє,
Промінням стелиться в душі
І соловейко так співає
Між сном і дійсним на межі,
І птахом росяні світанки,
І в споришах дитинства мить.
Дівчата гарні, як панянки.
І зачарована блакить.
В тобі життя щасливі роки.
Тобі так серденько болить,
Любов’ю ніжно пломеніє,
Піснями вдалеч так летить.

ЗАГУБИЛОСЬ ДЕСЬ СЕЛО…

Вже й нема села. Бабуся там самотня, як сльоза.
Вся її сім’я – це гуси і старенька вже коза.
Доживає, допікає бабця в печі калачі.
Вийде з хати, ген погляне – поряд навіть ні душі.
Тільки в спогадах радіє, як згадає, як було.
Все село, неначе вулик, і дзвеніло, і гуло.
Там корівок виганяли, дід телятко припинав,
Гуси дружно ґелґотали, дощик думку підганяв.
Дітки з котиком там грались, жито в полі наливалось.
Все раділо, все кохалось, і натхненно працювалось.
Тільки зараз свище вітер. Від села нема вже й літер.
Загубилось десь село. Геть майнуло, геть пішло.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *