З давніх – давен людям відомо: «дерево життя» – це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого часу, другий – сучасного, а третій – майбутнього.
Люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв`язок минулого, сучасного і майбутнього.
Як це розуміти? Все навколишнє – це наслідки минулих подій. А в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє. Отже, щоб правильно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченою людиною, треба вивчати минуле свого народу, його історію.
Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше виявляється національний характер народу, його духовна краса, його талант, то ці сторінки особливо хвилюють і викликають почуття національної гордості.
Питання відродження історичної пам`яті українців має бути в основі побудови майбутньої європейської держави України. Сторінки історії Роменщини – за Геродотом першооснови священної землі Геррос – це набуток морально-етичних, духовних цінностей, любові до батьківщини. Тому славні митці нашого краю увічнювали у своїх творах історію рідної Роменщини, аби історична пам`ять про предків лишилася у віках. Щоб не почували ми себе безбатченками, пишалися славою земляків.
Людмила Ромен:
Ти питаєш, з якого я краю? –
Із мальовничого краю,
Де ромен – цвіт розквітає,
Між Сулою в степу безкраїм.
Йосип Дудка:
Я з того краю, де дуби
і люди мужні, коренасті.
Де поле пахне до глибин
ласкавим небом голубим,
а пісня пахне свіжим рястом!..
Квітує Псел, Сула ясна,
Цей щедрий край – то Сумщина,
вишнева гілка України.Чи доводилось бувати
На полях Сумщини?
Чи були ви в Миропіллі,
Краснопіллі , Білопіллі?
А чи знаєте Ромни?..
( Дмитро Білоус )
Чудові міста є – великі й малі.
Моє ж найрідніше стоїть на Сулі.
І скільки віків уже дочки й сини
Зовуть його ніжно: Ромашка, Ромни.
( В. Дем`яненко )
На гербі міста Ромену у верхній частині щита зображували білу квітку – ромен, від якої, за народною легендою, і пішла назва.
Як щебіт зачую весняної пташки,
Я вийду на берег Сули.
Там білі ромашки, мов сонця, ромашки
Промінням ясним зацвіли.
( Йосип Дудка )
Ромен, Ромен – в ромашках
ти купаєшся.
Сула чарівна шле тобі привіт.
В красі правічній ніжно усміхаєшся
Вже стільки літ! Пісенних стільки літ!
( Павло Нищий )
Край наш отчий Роменський багатий своєю історією, природою, піснями, талантами. Славили і славлять рідну Роменщину наші земляки – письменники. Спробуймо ж і ми їхнім пристрасним словом оповісти про рідну землю, її історичне минуле й сучасне.
Десь у 8-4 століттях до нашої ери на території Роменщини вже жили люди. Більш Роменщина стала заселена дещо пізніше. Про найдавніше життя в нашому краї, яке не залишило по собі жодних письмових джерел, красномовно розповідають археологічні пам`ятки – городища, поселення і могильники.
Центром життя посульських племен було Басівське городище, площа якого 170 га. Розташоване воно на трьох майданах правого високого берега р. Сули. Невеликі городища збереглися біля сіл Глинська, Вощилихи, Великих Будок, Коровинець.Вчені доводять, що саме територія сучасної Роменщини вважається священною землею Геррос, де жили славні скіфи. Про колишні поселення в нашім краю свідчать скіфські могили, що були насипані в 7 – 3 ст. до н.е. скіфами. Розкопки цих могильників були здійснені, зокрема, археологічною експедицією на чолі з вченим археологом Хвойком у 1895 р.
Отже, як пам’ять про колишні поселення на Роменщині височать скіфські могили. На одній із них серед пшеничного лану побіля Вощилихи стояв із своїм другом – композитором Платоном Майбородою поет Олекса Ющенко і склав такі поетичні рядки:
Материнка.
За чорним узліссям лани,
Ген – ген височіють могили.
Кого заховали вони?
В мовчання важкім заніміли.
Найвища козацька он там,
І час пролітає над нею.
Але не забути літам
Отих, що вже стали землею…
Дивлюся – он цвіт зацвів,
Побіг він могилою, нивою….
Горе важке матерів
Росте материнкою сивою.
Не гаснуть минулі жалі,
Найближчим здається далеке.
Стоять при маленькій Сулі,
Як знаки питальні, лелеки.
І тут материнка зросла…
Вічним жалем материнка,
Де сльозі гіркі пролила
Мати,
Дочка,
Сива жінка.
Пізніше вірш « Материнка », написаний у Вощилисі, опублікований російською мовою у бібліотечці «Огонька».
Йосип Дудка.
СулаТи із давна добром проросла,
бережечки розкрила зелені…..
Біля тебе стою, синьозора Сула,
як провинне дитя біля нені.
До Дніпра, до Дніпра
твої хвилі дзвінкі!
І була ти славетною зроду.
Древні скіфи отут
хоронили батьків,
щоб і мертві дивились на воду.
Іржали коні за Сулою, стояли стяги в Путивлі. А на кордоні Посулля стояло місто – фортеця Ромен. Перша згадка про нього є в Лаврентіївському літописі 1096 року, де розповідається про боротьбу руських князів із половцями.
Було не раз до болю тяжко,
Пізнав ти горя фунт почім.
Та не зігнувся ти, Ромашко,
Фортеця древніх русичів.
Гербом старовинного міста Ромену був щит, на якому зображена могила. Захисники міста і земель Київської Русі стояли в бою з ворогами до смерті.
Олекса Ющенко.
Роменський гербВсього на довгому віку бувало –
Пекельного вогню, і горя, й зла…
Щоб воля не примарою була,
Щоб сонце чорним ні на мить не стало,
Щоб діти над Сулою виростали,
Не випускали з рук своїх весла,
Щоб ворогу на глум і на поталу
В сльозах старенька мати не жила,-
Надійний щит бери – любов найвищу –
І йди в грозу, у бурю, в дику хвищу,
Та не лишай напасника живим,
Віддай усю, яку ти маєш, силу,
Та ще й тоді не думай про могилу –
І з ворогів лишиться тільки дим!
Ромен, Ромен!.. Крізь сивий дим віків
я бачу щит і меч твій над Сулою.
І дико скаче половецький кінь,
Мов чорний змій, густою ковилою.Це хан Боняк виходить на Сулу.
Двигтить земля, гуде земля, як бубон…
Дружина й чернь роменська – на валу.
«За землю Руську!»- дзвінко кличуть труби.
Стає Ромен
до бойових знамен…
(Павло Ключина, «Балада про Ромен»)
Коли Ігор ішов у далекий похід,
тут гуляли і дрофи , й косулі.
Лебедями ряснів молодий небозвід,
що летіли сюди на посулля.
(Йосип Дудка)
1239 року полчища хана Батия, як чорна хмара, підступили до Ромна і дотла зруйнували його. Місто зникло. Мужньо боролися люди нашого краю проти татаро – монгольського рабства.
Насунула Батиєва орда.
За тьмою тьма – стемніло поле чисте.
Нависла ніч, не ніч – лиха біда:
Ординська галич полонила місто.Не стало веж і бойових знамен.
По місту слався дим гіркий, як трута.
І по горі не цвів тоді ромен,
Не зеленіла під горою рута.
Ні замку, ні знамен….Та він піднявся знов, –
мов вийшли із ріки, –
Піднявся з попелу, з руїни після бою…
Стояла Русь – і він стояв віки,
зелений красень над Сулою.
(Павло Ключина, «Балада про Ромен»)З часів Батиєвих, Ромене,
Ти йшов крізь битви і вогні.
Якого лиха на раменах
Не виніс ти у чорні дні!..
(Йосип Дудка )
Вистояв Ромен і у війні зі шведами. 18 листопада 1708 року Карл 12 зайняв місто і думав тут перезимувати. Але непокірні роменці вирядили шведів. Смілими були предки, як приклад тому і пам`ять – село Сміле на нашій Роменщині.
Хоч і тяжко жилося трудовому люду, біль той і горе виливався в народних піснях:
Ой по горі ромен цвіте,
Долиною козак іде.
Та у журби питається,
Чом та доля минається…
Тому активну участь брали роменці у повстаннях під проводом Павлюка і Острянина, Мартина Пушкаря, Семена Гаркуші.
Ромен – цвітом охрещена
Моя рідна Роменщина.
Ромен – цвітом ще й травами –
Козацькими уставами.Над землею ввижається,
Під землею вчувається:
Тут козацтву гулялося,
Тут магнатству не спалося…
( Олександр Шугай)
Не раз у 1784 році бачили в Ромні та навколишніх селах ватажка повсталих селян і козаків Семена Гаркушу. Звідси царські жандарми й заслали його на довічну каторгу. Народні легенди про Гаркушу ще й нині поширені на Роменщині.
Йосип Дудка
Семен ГаркушаБундючнеє панство трусив, наче груші,
душа ж була щира і добра, й земна…
І є у Гаркуші червінців папуші.
Але як насправді – і є і нема!..Було й полювали пани на Гаркушу.
Здається, ось зовсім схопили за душу –
Розвіявся вітром!.. і є і нема…В Ромні його, кажуть, запхнули за грати:
отам начувайся і ласки й свобод!..
А він, як легенда, пішов, бач, гуляти,
бо щедрих душею – шанує народ.
Родом із села Пустовійтівки видатний син українського народу Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі, людина, котра, як символ нездоланності, об`єднала троє століть нашої історії – народився у 17, жив у 18,помер у 19 сторіччі.
Освіта найвищих гатунків,
У Січі – взірець – поліглот,
На варті стояв й порятунку –
Козак, кошовий, патріот.
Петро Калнишевський народився в 1690 році. Царський уряд, наляканий селянською війною під проводом Омеляна Пугачова, 23 квітня 1775 року схвалив рішення придворної ради про ліквідацію Запорізької Січі. На початку червня 1775 року Запорізька Січ перестала існувати. Трагічна доля спіткала останнього кошового отамана Петра Калнишевського. Незважаючи на його похилий вік ( 85 років ), його заслали на Соловки із конфіскацією майна. Конфісковано – 3524 пуди збіжжя, 639 коней, 9 буйволів, 1076 голів бидла, понад 14 тисяч овець та кіз, 106 свиней, 5 ослів. Перед тим Калнишевський продав у Крим 14 тисяч овець та до Італії 250 коней.
У Соловецькому монастирі Калнишевського посадили у яму, де він провів, бачачи лише клаптик неба над головою, 25 років. Лише у 1801 році його, вже сліпого й хворого, випустили із в`язниці – могили за наказом царя Олександра 1. Калнишевський залишився у Соловецькому монастирі і помер там у 1803 році, коли йому було 113 років.
Роменщина здавна славилася своїми талановитими людьми. У 18 столітті у Ромнах жив і працював видатний український художник Григорій Стеценко. Особливо відома його картина «Роменська мадонна».
Олекса Ющенко
Роменська матиЯкі тут книги збереглися!
Музей – то гордощі Ромна.
І раптом зір наш зупинився –
На нас поглянула Вона –
Роменська вславлена Мадонна.
До серця притиска маля.
В очах її любов бездонна
Ясніє, наче промовля.
Олекса Ющенко
Роменська мадоннаНа голові барвиста хустка в неї,
В руках тримає книгу й немовля.
Благословенна рідною землею,
Вона своє дитя благословля.По імені не знаємо як звати,
Та легко розгадати звідкіля.
Роменська молода вкраїнка – мати
Проходила історії поля,Проходила й дійшла до нас, ласкава,
Ледь посміхнулась… « Навіщо мені слава?» –
Немов сказала: «Щастя – це дитя».Її не доторкнувся пил століття,
Краса не в`яне дивного суцвіття,
Краса життя не має забуття.
Жила в Ромнах героїня – мати О.А. Деревська, яка виховала і вивела на широкий шлях життя 48 знедолених війною сиріт.
Андрій Кубах
Роменська мадоннаРоменська мадонна,
Квітучого краю мадонна.
Мов диво – легенда
Постала з далеких століть.
Моя українська,
Ніким не оспівана донна,
Роменська мадонна,
Роменська мадонна.
Оновлена пам`ять
Над плином віків невгомонна
Як вірність жіноча
На чатах народу стоїть.
Очей твоїх синь,
Наче небо весняне, бездонна.
Роменська мадонна,
Роменська мадонна.
Гірку, полинову
Ти вибрала долю, мадонна,
А погляд надію,
Мов повені синь колиса.
І світ очаровує
Пісня твоя ніжнотонна,
Роменська мадонна,
Роменська мадонна.
О юна мадонна,
Вуста, мов калинові грона
Та в зорі глибокім
Кохання вогонь не вгаса.
Як вічна криниця,
Усмішка твоя безборонна,
Роменська мадонна,
Роменська мадонна.
Моя незрадлива
Квітучого краю мадонна.
Шляхами роменської землі мандрував великий Кобзар – Шевченко. У листопаді 1843 року він прожив 10 днів у селі Андріївці, ймовірно, що заїжджав сюди і влітку 1845 року.
А 20 – 23 липня 1845 року Тарас Шевченко побував у Ромні – на «знаменному торжищі» – Іллінському ярмарку.
Стовпом над шляхом курява
Стоїть до пізньої зорі.
От і Ромни. Ромен – трава
Цвіте, як в пісні, по горі…
(О.Ющенко, «Шевченко на ярмарку в Ромнах»)
Всі барви сонця українські
і многолюддя – в щедрі дні!…
Це тут, на ярмарку Іллінськім
у славнім, древньому Ромні…
Тут був Тарас… Води косиця
змайнула враз немов снопом.
І вся Сула, здалося, – жниця
з легким і срібленим серпом!…
(Йосип Дудка)
Петро Ротач
Шевченкове ярмаркування в РомнахІ серце запеклось сльозою:
Згадалося містечко над Сулою,
Між багатьох пробилося імен.
Як пролісок крізь листячко, – Ромен.
В ті дні тяглись від Лохвиці й Прилук
Візки і мажі – ярмарковий згук
Розкочувавсь над сірими шляхами.
Ромен зустрів дзвінкими маківками.
Коли долав узвіз і в місті був,
Соленика візок йому майнув…
Ходив невзнаний в натовпі, і враз
Вздрів Перебендю з Івасем Тарас.
– Заграй, кобзарю, давньої отої…
І прихиливсь Ромен до кобзи золотої.
Роменський ярмарок гуде й шумить…
– Співай, кобзарю, хай душа не спить!
На гербі міста Ромену у нижній частині щита зображені ваги, що нагадують нам про значення Іллінського ярмарку в минулому Роменщини.
Нині в Ромні на колишньому ярмарковому майдані, на тому місці, де в наметі три дні жив поет – з 1918 року стоїть перший із перших монументальний пам`ятник Тарасові. Створено його за проектом славного уродженця Роменщини – скульптора, драматурга і режисера Івана Петровича Кавалерідзе.
Йосип Дудка
Пам`ятник Шевченку у РомніЗа кроком – крок… Вбрання зелене
І на могилі – в смутку він.
Ти зупинися тут, Ромене,
Віддай Тарасові уклін!..Усе так звичайно, буденно і просто:
Тарас на могилі сидить.
Я ж бачу нестримну, рвучку його постать
у русі… Щодня і щомить!..Це він оглядає – прискіпливо строго! –
провалля над яром старим.
І йдуть перем`яті, побиті дороги
і стрижені клени за ним.Він бачить Сулу. Чи й тепер, ніби жниця,
що зорить на поле, на серп?…
Чи й нині студеної зможем напиться
із берега просто край верб?..І бачить в замрії дзвінку сокорину…
І лиця – знайомі й чужі.
І чує він правду людську нескориму,
і похлюпи бруду і лжі…Вітрини. І молодь… Краса ніжноброва
І джеркіт… Хмільна перезва!..
А де ж бо сльозою окроплена мова?
Де зерна, що він засівав?..Невже і сини… І онуків онуки
зреклись його слова й думок?..
І тяжко над сірим, зачовганим бруком
Поета відлунює крок…Твоя це гордість і прикраса,
Цей пам`ятник – як знак доби.
Не розгуби слова Тараса,
Як силу й честь не розгуби!..Ромен, Ромен!.. З тобою сущим,
Будь словом рідним невмирущий,
І честю пройдених доріг!..
Із творчістю Тараса Шевченка та його життям тісно пов`язана творчість наших земляків Григорія Вашкевича і Григорія Майфета.У селі Великі Будки жили і поховані один із перших перекладачів «Кобзаря» на російську мову Андрій Колтоновський та його дружина Олена – літературознавець.
У Роменському духовному училищі з 1893 року вчився і 1897 року був виключений за бунтарство визначний український письменник Пилип Капельгородський.
Родом із села Гришиного вчений – філолог зі світовим ім`ям Олександр Потебня.
У різні часи на Роменщині побували Микола Гоголь, Олександр Чужбинський, Степан Васильченко, Іван Ле, Іван Кулик, Олекса Десняк…
Восени 1923 року при редакції районної газети створена філія Всеукраїнської спілки селянських письменників «Плуг». Свої вірші тоді друкували Олексій Білоус, Федір Швіндін. Поетичну збірку «Спів землі» Павла Лучанського в 1924 році випустило Роменське видавництво «Влада праці».
10 вересня 1941 року гітлерівці захопили Ромни. Страшного лиха, великих руйнувань зазнала Роменщина за два роки окупації. Арешти, катування, розстріли мирного населення, масове вигнання молоді на каторжні роботи до Німеччини. Розорення, пограбування. У місті і районі фашисти розстріляли близько 7 тисяч чоловік, вивезли на каторгу майже 5 тисяч чоловік. Народному господарству міста було завдано збитків на суму 488 млн. крб.
15 вересня 1943 року наші війська вигнали окупантів із Ромен. А 16 вересня щороку ми з вами святкуємо як день визволення Роменщини. Цю важку сторінку з історії Роменщини не вдасться зітерти ніколи.
У Ромні в повоєнні часи жив письменник Микола Бажанов, знавець музики, автор книг «Рахманінов» і «Танєєв».
«Запорізьким маршем» ходить його слава,
І гордяться сином роменці й кримчани,
Бо співав наш Адамцевич тут, на цій землі.
(Віктор Шатан)
Слава про цього народного співця і музиканта, автора відомого «Запорізького маршу», лине по всій Україні, хоча звичайно Євгена Олександровича Адамцевича називають роменським кобзарем, бо ж тут минуло майже все його життя.
Відбриніли ви життям, кобзарю,
Як струна під пальцем вузлуватим.
Не почую більше на базарі,
Ні зі сцени, ні в затишній хаті.
Відходили рідною землею
од Ромен до Києва і Криму,
І тепер самі ви стали нею,
І життя новітнє далі йтиме.
Йосип Дудка
Євген АдамцевичОй діду Євгене, Олександрів сину,
Заспівай нам знову, гей, про Україну.
Ой діду кобзарю,
Ой діду Євгене!..
Забутої пісні слова позбирай.
Та вийдемо знову на гірку зелену –
заграй!..Хто скаже: сліпий ти?
Хто скаже: незрячий?
Як пісня в дорогу завжди вируша.
Як щастя і горе – ти совістю бачив!..
А совість – таланту душа.Он скільки юнацтва,
старих і малечі…
А кобза сміється та знай виграє.
І клав ти на струни
не пальці старечі,
а зболене серце своє!..
У звичайній сільській хаті на горі роменській жив колись видатний артист кіно і співак – Степан Йосипович Шкурат. Це до нього звертався поет Олекса Ющенко:
Невтомна ваша праця, орле сивий,
І нас щодня до праці заклика.
Я був завжди і гордий, і щасливий
За муляра мистецтва – земляка.Із – за Сули я бачу в білім цвіті
Привітну вашу хату на горі.
Душа співа: на радість нам живіте,
Всміхайтесь нам і вранішній зорі!…Про добре – й пам`ять не спочине.
І ніби чую кожну мить:
Дзвенить хода Павла Ключини,
І спів Шкурата знов звучить…
(Йосип Дудка)
Талановитий поет і байкар Павло Ключина жив у Ромнах, а «слово його, гостре та дотепне, лунало по всій Україні». Неодноразово бував Павло Юхимович у Вощилисі. Любив блукати серед лісових озерець пролісків і понад Сулою.
Йосип Дудка
Козацький женьшень.
Павлові Ключині
Ти вернися із мандрів лишень,
підем знову, байкарю, на гору,
де шукали козацький женьшень –
перстача семижильного корінь.
Ми шукали той корінь щодня
над Сулою, де зелені проріст.
Ми шукали… Як правди зерня,
як нестоптану честь нашу й совість!..
Над Сулою ізнов голуби…
І вихлюпує хвиля на гребінь.
Як ти мріяв… Як ніжно любив
це роздолля, і поле, і небо!..
І здається ще й досі мені:
Вечір… зорі… і срібна підкова.
Ти ж далеко заплив на човні –
за женьшенем цілющого слова.
Вже весна. Чуєш, чайки ячать!..
Сині проліски вийшли з – під листу.
І шпаки… Наче хлопці дівчат
викликають на вулицю свистом.
Нумо, друже, в дорогу лишень!
І прогаяне – все надолужим.
Тільки де ж той козацький женьшень,
що вертає і мертвому душу?
Григорій Олійник
Ромен…Ромни… У цьому слові
Бринить історія сама:
Шевченку рідне і Федькові
Було це місто недарма.І нам – на радість Батьківщини –
Над містом ще одна зоря:
Ромни – це дім Павла Ключини,
Співця, поета – байкаря.Ось тут ходив він у задумі,
До нього явір говорив,
Ось тут, у гомоні і шумі
Він жив, сміявся і творив.Мов сад отой – моя Сумщина,
Мов квітка, ніжна, запашна,
А в ній Роменщина – Ключини
Кохана, рідна сторона.
Високими кручами, запашними квітами, каштановими скверами, стародавніми пам`ятками, золотоверхим собором і своєю героїчною історією місто Ромен нагадує столицю нашої держави, недарма його називають маленьким Києвом.
Йосип Дудка
Коли іду я рідним містом
Ромен, Ромен! Кому повісти,
Як серце знов тривожиш ти,
Коли іду я рідним містом,
Щоб все прожите віднайти!..Коли ж весна усе покриє
Й летить, було, над містом ключ.
Ти схожий завжди був на Київ
У передзвін зелених круч.
Любов Усова
Пісня про Ромни
Над рідними просторами,
Над річкою Сулою
Ромни стоять у гомоні дібров,
Де плакучі верби стиха нахилились,
Ніби щось шепочуть про любов.
У ромашках білих
Місто розквітає,
Чути пісню дзвінку
Вдалині ген, ген.
Місто моє рідне,
Кращого немає,
В світі найдорожчого
Міста, як Ромен.
Краю мій роменський,
Як нам не любити
Твої чудові ниви та поля,
Співучий краю рідний, нам з тобою жити,
Моя щаслива, рідная земля.
Історія Роменщини як доля всієї України – трагічна і велична, героїчна і невмируща.
Як розвиватимуться події далі в нашій державі, покаже час. Історія була немилосердною до українського народу – як ніякий інший народ Європи впродовж століть його нищили фізично й духовно – навалами, голодоморами, денаціоналізаціями і деморалізацією, нарешті, атомною чорнобильською смертю. А він – усе витримав. Звівся з колін. Випрямився – і робить перші кроки. Значить – житиме! Пройде велику й многотрудну дорогу, на якій його чекає нелегка творча праця. Ми – народ – мусимо її осягти. Іншого нам – не дано, якщо хочемо стати людьми серед людей. Такий присуд історії.
Коментарі й підбір матеріалів Надії Карпенко.