Роменщина з небес

Вдячність земляцтву

Роменському земляцтву в м. Києві – 10 років! Для себе цей проміжок часу я розподіляю на два періоди.
Перший (майже чотири роки) період прийшовся на мою активну працю як державного службовця в міністерстві економіки України. Маючи великий досвід наукової та практичної роботи з проблем економічної безпеки держави, брала безпосередню участь у розробці планів галузей національної економіки України та розвитку продуктивних сил регіонів, у тому числі рідної Сумщини.
Другий (біля шести років) період – це моє знайомство із духовними цінностями, традиціями, мистецтвом талановитих людей Сумської області, Роменщини, що демонструвалися на різноманітних виставках, засіданнях, спілкуваннях у середовищі Роменського земляцтва, яке очолює Іван Миколайович Рішняк.
У Роменському земляцтві панує атмосфера піднесеності пам’яті рідної землі, вшанування батьків, людей – господарів, трударів, поваги один до одного, завдяки саме Іванові Миколайовичу. Стільки добрих справ на його рахунку! Робити добро людям – це стан його душі. І мене не обійшло спілкування з такою Людиною, за що вдячна долі.
Іван Миколайович Рішняк надихнув мене взятися до роботи над рукописом мого батька – Андрєєва Василя Івановича, фахівця високого рівня з легкої промисловості, громадського діяча, у якому він розповів про те, як йому, студенту довелося виконувати термінове завдання ЦК КП(б)України у голодний 1933 рік, а також про початок свого самостійного трудового життя.
За благодійної підтримки І.М.Рішняка у 2009 р. вийшла з друку книга В.Андрєєва „Відрядження з випробуванням”. Вихід у світ цього автобіографічного твору є вшануванням пам’яті мого батька з нагоди 100-річчя від дня його народження, а також людей України, що пережили голодомор 1933 р.
З Ромнами пов’язана доля моєї сім’ї. Тут народилася моя мама, мої брати і я. А батько, отримавши направлення на роботу після закінчення інституту, біля 25 років свого життя віддав служінню людям на підприємстві – Роменському шкіряно-взуттєвому комбінаті, потім реконструйованому його керівництвом у сучасну взуттєву фабрику. Загалом майже 17 років був її директором.
Слово ”легка промисловість” я чула з самого раннього дитинства, приблизно з п’яти років, бо з легкою промисловістю пов’язана моя родинна династія, якщо можна так сказати. Мій дідусь Андрєєв Іван Григорович був шевцем, батько – директором взуттєвої фабрики, брат Юрій – інженером-технологом із виробництва взуття, мама працювала бухгалтером на взуттєвій фабриці. На вибір моєї професії зробив вплив мій батько. Після закінчення Роменської середньої школи №2 з золотою медаллю в 1965 р. я вступила до Київського технологічного інституту легкої промисловості. Закінчила в 1970 р. денне відділення інженерно-економічного факультету. Працювала в УкрНДІшвейпрому, Держкомлегтексі і в Міністерстві економіки України.
Я зберігаю пам’ять про моїх батьків, сім’ю, батька – талановитого керівника, професіонала своєї справи, тому мені така дорога невелика за розміром згадана книжка.
На цей час я беру участь у роботі Роменського земляцтва, висвітлюю поточні події у фотографіях, захоплююся вишивкою.
Валентина Андрєєва

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *