За яку б роботу не бралася Настя – чи то картоплю сапувала, чи то сіно гребла, чи куйовдила в ставку одежу, – в голові роїлася одна думка: де знайти грошей на виплату за навчання дочки. Лише один рік лишилося провчитися – і вона вчителька. Можливо, знайде якусь легшу роботу та не буде все життя, як Настя, в гноєві порпатись. Але ж гроші це не гриби в лісі, їх під кущем не назбираєш. Можна було б позичити в добрих людей, так думка гнітить: чим віддавати?
Продавши козеня, відро картоплі чи огірків, капіталу не зіб’єш. Та і їсти ж кожен день хочеться.
Увечері Настя сіла на ослін, розгорнула газету і встряла очима в оголошення, одне з яких гласило, що чоловік купує старовинні речі, самовари, “добре намисто”. А в неї на печі за сволочком якраз і припадав порохом разок намиста. Ніхто достеменно не знав, де воно взялося в хаті. За переказами рідних виходило, що його, нібито, привіз з Одеси Настин прапрадід по батьковій лінії, який плавав на кораблях.
Ранком Настя зателефонувала покупцеві по мобільнику, що, мовляв, так і так, є товар. А через годину вже і два молодики до двору іномаркою підкотили. Настя, перед тим як запрошувати до хати бороданів у шкірянках, погукала сусідів, діда Трохима та Тетяну. Бо час нині не певний. Замість того, щоб віддати гроші, бритоголові можуть розплатитися по-своєму.
Настя дістала згорток з домотканого полотна, розвернула його і в напівтемній хаті тьмяно зблиснуло намисто. Воно нічим не виділялося серед іншої біжутерії, якою користувалася дочка, а навпаки, ще й поступалося в красі.
– То скільки ви просите за цей “чермет”? – прискіпливо оглядаючи намисто, запитав, по всьому видно, старший із бізнесменів. Прикрасу вивчав неквапливо, на допомогу навіть вийняв лупу із бокової кишені.
Настя сиділа мовчки, не хотіла продешевити. У думці прикидала, на скільки ж потягне прикраса. “Дві тисячі гривень дочці потрібно заплатити за навчання та ще ж стільки на проїзд та харчі. Якщо “круті” не поскупляться на 5 тисяч, то якось викрутиться. Диплом буде в кишені А ще ж скидка на торг, потрібно просити більше”.
– Хочу небагато, десять тисяч, – несміливо, але твердо вимовила Настя.
Така ціна молодиків не застала зненацька, але вони все ж таки виступили в сіни, там “пошушукались” і, зайшовши в хату, винесли вердикт:
– Добро, згодні. Десять тисяч берете доларами чи по курсу гривнями?
У Насті від несподіваного запитання аж дух перехопило. Адже вона просила десять тисяч гривень, а їй хлопці пропонують таку суму “зеленими”. “Чи не слухові галюцинації? – вже злякано подумала Настя. З оціпеніння її вивів молодий чоловік.
– Я питаю, чим платити? Доларами чи гривнями? – торопив жінку покупець, напевно, злякався, щоб не передумала.
– Гривнями, гривнями. Я іноземної валюти і в руках не тримала, – тремтячими від хвилювання руками розв’язувала квітчасту хустину, оборочки поправила.
Видали хлопці Насті хрусткі новенькі папірці, попросили ще раз перерахувати і, веселі та щасливі (видно, бариш добрий буде), полишили хату.
Прояснилось на душі і в Насті, це ж її кровинка стане вчителькою, тобто шанованою в селі людиною.
Ця оповідка навіяла думки іншого плану. Намисто роками лежало за сволоком, припадало порохом, нікому не потрібне. А коли в хату постукали бідність та нужда, воно допомогло як палочка-виручалочка. Чи не так і біблейські книги (всесвітнє Христове вчення) лежать у декого з нас мертвим вантажем. Вряди-годи ми розгортаємо їх, похапцем читаємо і поспішаємо розчинитися в земній суєті. В кращому випадку біжимо на вгороди до роботи, в гіршому – вдаряємось в гульбище, пияцтво. У той же час Біблейське вчення – справжній золотий скарб, від якого починається духовне багатство, всі матеріальні блага. Простягніть руку, візьміть книгу з розповідями нашого Спасителя, вчитайтеся в неї, і вона обов’язково дасть вам прихисток на земній дорозі. І нагодує, і напоїть, збереже від бід і негараздів. Але для цього потрібно, як говорить святий Апостол Павло в посланні до Коринтян, “щоб була вір ваша не в мудрості людській, але в силі Божій”.
