Осінній роман
Листки останні майорять.
Стрічає гай мене повчанням.
Красуне осене моя,
Я так люблю тебе печально.
Не плач, не гасни, не журись,
Що вітер вже роздяг тополю
Й холодним подихом вжалив,
Бо й я заплачу із тобою.
Кажу без фальші і оман:
Візьму твої я самоцвіти.
А ти крізь дощик і туман
Всміхнись мені сестрою літа.
Твоє задумане лице
Хай синім небом просвітліє
І поміж нас роман оцей
Ще довго спогадом тепліє.
Про тебе ніжно мрію
Чи день, чи вечір золотіє,
Чи пада ніч в траву густу,
Я так про тебе ніжно мрію,
Цвіту тобою і росту.
Я голос п`ю твій по краплині,
Як на світанні птах росу.
У небо я з тобою лину,
Щоб неземну відчуть красу.
Твої уста, як смак ожини.
З тобою все мені з руки.
До тебе всі ведуть стежини,
Течуть думок усі струмки.
Чи тиша спить, чи віє вітер,
Весна чи осінь надворі,
Ім`я твоє любов`ю світить
В душі окриленій моїй.
Люблю
Візьми у серце моє слово,
Моїх чуттів суцвіть рясну.
Люблю тебе я світанково,
Лелію ніжно, як весну.
Прийди ласкаво в мої мрії,
Всміхнись коханням наяву.
Хай час усе пусте відвіє
І хмари сумнівів спливуть.
Моя лебідко білокрила,
Моя трояндо золота,
Яка ж то є у тебе сила,
Щоб щастя в душу заплітать.
Мені б тебе завжди любити
Й віддати все, що ми знайшли,
Мені б твій світ добром долити
Й засипать цвітом запашним.