До чобіт липне листя опале.
Плащ старенький до кістки промок.
І коли б ми листів не читали,
То поштар не ходив би й не мок.
Телеграми бувають про горе
І не викинеш смутку з душі.
Тож йому за побачення скоре,
В знак подяк не дарують вірші.
День і ніч, чи то холод чи спека,
Повна сумка газет і послань.
Чи дорога близька, чи далека,
А поштар віддає свою дань.
Скрізь чекає на них небезпека,
Пам’ятайте, миряни про те,
Я пишу, щоб ви знали здалека,
Яке серце у них золоте.
Шелестить буйний вітер сердито
Брезентовим промокшим плащем.
Всі дороги розбито й розмито
Біснуватим холодним дощем.
Часто люди старенькії просять
Ще до пенсії хліба купить.
І вони – не відказують, носять,
Не гордяться із ними дружить.
До чобіт липне листя опале,
Десь удруге цілують замок.
От коли б ми на них не чекали,
То ніхто не ходив би й не мок.