Райский сад

ПОРИ РОКУ – ЛЮДСЬКІ ДОЛІ

Весна – це юність полохлива,
Цвітіння квітів, трав, дерев.
Це – вічна молодість щаслива,
Хвацька, за душу всіх бере!

Весна – пора кохання зріла,
Пора здійснення всіх надій.
Весна пригріти всіх зуміла,
Серця з’єднала молоді.

Весна дає усім наснагу,
Природа щедро ожива.
Людина повна сил, відваги,
Себе прекрасно відчува.

А літечко – душі багатство,
Посаджене все дозріва.
Затрачено тут сил багато,
Дорідні видались жнива.

У розквіті літа людини:
Це – мудрість, досвід. Ще й який!
Талан розкрився швидкоплинний
Труду майстернім завдяки.

Жовтнева осінь вже щебече:
— Приймай, господарю, врожай!
Хоча помітна вже сил втеча,
Все ж в кожнім домі караван.

Турбують вже серденько, ноги.
Весілля внукам слід відбуть.
Потрібні вже й перестороги,
Адже і правнуки ростуть.

І ось зима настала рано.
Мороз річки скував, і сніг
Дітей дістать примусив сани,
Надовго до весни заліг.

Господарі зносились. Вдома
Дають пораду молодим.
Хоча і збереглась свідомість,
Та ноги не хотять ходить.

Не кожен може перебути
Сувору зиму непросту.
Життя не може вічним бути.
Сніги могилу заметуть.
28 грудня 2008 року.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *