Пора розквіту!…

Південний БУГ і древній РИМ – все в імені твоїм БугРим!
Коли енергія Душі та Серця,
Але без всякого тут герця,
а осяйвають лиш Натхнення –
оте сакральне Одкровення –
Талант найвищого творіння
із Божого Благословіння,
що Р О З К В І Т О М назветься
й відлунням добрим відгукнеться!…
В.Б.
Саме так квінтесентно можна сказати про життєдіяльність/творчість Валентина Бугрима – його ж епіграфом, про нашого земляка, відомого вченого і педагога, журналіста і мислителя – просто гарну людину і вірного товариша. Адже неодноразово доводилося спілкуватися, зустрічатися на різних спільних заходах, робити одну працю. Найчастіше в Ромні чи Хмелові, де сімдесят літ тому, 14 листопада народився наш шановний ювіляр в родині зубного лікаря Бугрим Антонини Іванівни і секретаря сільської ради, ветерана ІІ Світової війни, кавалера 4 орденів та 16-ти медалей Бугрима Володимира Петровича, котрі нині, на жаль, у засвітах. Ймовірно по материнській та бабусиній лінії (Орина Іванівна Старицька) його родовід ведеться від родини видатного українця, письменника і театрального діяча Михайла Петровича СТАРИЦЬКОГО. Про це писали йому працівники музею світоча!
Хлопець навчався в місцевій сільській школі. Уже з перших шкільних років був жвавим і непосидючим, брав активну участь в шкільному і сільському культурному і громадському житті. Вчився на відмінно, виявляв непереборну зацікавленість до всього: грав в духовому оркестрі, на баяні, мандоліні, виступав в шкільному драматичному гуртку, займався спортом, – бо любив волейбол, лижі, футбол, шахи, баскетбол. З шкільних предметів любив чи не найбільше історію, літературу, музику, спорт. Не спішим вступати в комсомол, що викликало занепокоєння в директора школи та вчителів: «Як це так, відмінник, активіст і не – комсомолець»!? Учився навідмінно і тому школу закінчив із Похвальною Грамотою, не одержавши через якесь непорозуміння Золотої медалі. З тих дитячих і юнацьких літ донині зберігає в душі любов до історії, до минулого українського народу, до бентежних таїн свого рідного краю. Ще тоді, в дитинстві, прагнув якнайбільше дізнатись про свій родовід, про минуле Хмелова. А вже студентом створив «Древо роду» в написа чимало матеріалів про події на теренах Хмелова.
Займався істотно – пошуковою роботою, зібрав чимало матеріалів про своїх земляків – Героїв Радянського Союзу Івана Северина, Петра Вовну, командарма Івана Федька. У 9-10 класах був екскурсоводм їхнього музею в Будинку культури. Цікаво відзначити, що в ті шкільні роки його було премійовано поїздкою на ІІІ-й Всесоюзний з’їзд червоних слідопиті, з трибуни якого він мав короткий виступ. Йому та їхньому класові добре повезло, що у них був керівником талановитий педагог і організатор Олексій Павлович Чихар. Пізніше, у книзі «Присвяти» (2009 р.) він напише про нього велику поему. А вже студентом напише і опублікує в міськрайонній газеті великий нарис (у 3-х номерах друкувався) «Герой з Хмелова». Цікавість до минувшини не полишала його й надалі, коли навчався у Вітебському електротехнікумі зв’язку чи ще пізніше, вже будучи в Києві.
Тоді ж працював в складі студентського будівельного загону. По закінченню технікуму повернувся в Україну, був направлений працювати в київському Всесоюзному науково-дослідному інституті газової промисловості. Але призвали на службу, в Мінськ, в 109 окремий полк зв’язку, де пройшов шлях від рядового до молодшого лейтенанта, начальника арадіостанції Р-140. Готували їхню групу на війну на Близький Схід, але поїхали зв’язківці з Бреста, як сказав їм начальник військ зв’язку Білоруського округу генерал-лейтенант Габрильянц. Все він бідкався: «Не доведіть мене до 41-го року». (Тоді 30 червня все командування Західного віцськового округу було розстріляно). Саме на військовій службі серйозно почав займатися журналістикою, був постійним дописувачем окружної газети, де майже щотижня виходили його матеріали. Щороку нагороджувався річною передплатою часпису «Журналист». До речі, головний редактор військової газети видав йому направлення для вступу на факультет журналістики Уральського університету, скзавши: «Гарантова вступите». Та повернувшись з РА, він не планува так далеко їхати в невідомий край, а одночасно вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка (представив комісії альбом із 150-ма публікаціями, як говорив декан – вперше такий обсяг за всю історію факультету) і на історичний факультет Київського педагогічного інституту імені М. Горького. Як уже зазначалося, любов до історії його ніколи не полишала. В університеті вирішив навчатись стаціонарно, а в інституті з великим зусиллям через рік перевівся на заочну форму навчання. Як любить згадувати нинішній академік Валентин Бугрим, в обидва навчальні заклади вступав своїми силами, ніхто за нього не просив і не давав хабаря, їх-то не в змозі були й дати… (Недавно він мені по-секрету сказав, що ще збирався вступати й на радіотехнічний факультет Київського політеху, навіть доументи здав, а тоді забрав і подав на історичний факультет). Навчатися одночасно в двох вищих навчальних закладах було надзвичайно важко, але й надзвичайно цікаво. Розповіда такий факт: Політекономію в університеті приймала професорка і отримав «5»! Політекномію в інституті прий мав її чоловік доцент і хотів поставити «4». Що цікаво, йому попався один і той же білет. Студент каже, що відповів на питання і розв’язав задачу.- То, ви, що «п’ятірку» хочет, тоді розв’язуйте ще задачу і знайшов йому складне завдання. Але студент справився і одержав бажану «п’ятірку». До того ж, в одному ВНЗ обрали/призначили секретарем комсомольської організації, а в другому – старостою. В інститут (за Цирком був корпус) він біг на 8:30, а в університет, на бульвар Т.Шевченка, 14 (Жовтий корпус) – на 14-у годину. Як би там не було, але студентські роки залишаються святом, яке назавжди з нами. Це роки пізнання, пошуків, становлення, роки перетворення мрій своїх і надій в реальність. Це завжди нелегко, але – цікаво і важливо. Я теж навчався і закінчив трохи раніше історичний факультет КДУ ім.Т.Г.Шевченка, то – по собі знаю.
Ніколи не забуває Валентин Бугрим рідний край, відвідує його в різних справах, у нього батьківська садиба в Хмелові, земельна ділянка, допомагає своїм землякам у вирішенні тих чи інших клопотів і проблем. Так, він ініціював громадських рух за утворення Хмелівської ОТГ і Роменської ОТГ, опублікувавши Звернення поважних земляків у різних медіа та у надсилі в міністерсва у Київ!
Не без його участі нині маємо Ххмелівську і Роменську ОТГ (останню взагалі хотіли приєднати, уявляєете – до Конотопа)!?
А ще відносно простий у спілкуванні, легко сходиться з людьми. На садибі у нього є затишний куточок: «У Бугрима на пеньках під яблунею», де він завжди частує гостей, особливо медом з горіхами, а то й медівницею! Щодо спілкуванн, то в цьому, мабуть, стає в нагоді його попередня праця. Адже багато років по закінченню з відзнакою факультету журналістики Київського держуніверситету імені Т.Г.Шевченка, Валентин Володимирович працював на телебаченні: редактором, заступником головного редактора Головної редакції інформації Українського телебачення Держтелерадіо України – відомі старшому поколінню популярні програми «Актуальна камера» і «Вечірній вісник». Адже журналістська праця – то постійні зустрічі з людьми, до яких треба знаходити підходи «розкрутити» на невимушене інтерв’ю, вир різноманітних подій, а найголовніше – творчість. Бо в журналістиці важко обійтись без творчості, без серйозного і вдумливого підходу до багатьох явищ, що відбуваються в нашому суспільстві, в повсякденному житті, без їх осмислення. Молодий і талановитий журналіст працював також ведучим молодіжних випусків програм Українського телебачення „Актуальна камера” та „Вечірнього вісника” у м. Києві і його репортажі завжди були цікавими і змістовними, по справжньому актуальними, не залишали байдужими людські серця і душі, що свідчили листи вдячності від глядачів. Можливо показовим є діалог із чоловіком на Роменській автостанції, свідком якого мені довелося бути:
– Це ви – Валентин Бугрим.
– Я.
– Упізнав вас по «Актуальній камері», яку я дивлюся і вся родина, та й все село Сміле щодня о 19 годині. Значить і там наші є.
Популярності, безперечно, прагне кожен із сучасних журналістів. В його сюжетах висвітлювалися події тодішнього бурхливого суспільно-політичного життя, культурно-мистецькі та господарські новини, що цікавили всіх. Вже будучи керівником сам прагнув виїздити на зйомки, щоб знати життя, торкатися першоджерел тих чи інших подій і проюлем. І нині намагається не стояти осторонь наукового, культурного, політичного, громадського життя в нашій державі та за її межами, прагне в усьому займати вивірену життєву позицію, відгукуватись на болі та негаразди, що, на превеликий жаль, не оминають рідної землі. Саме тому, вже далекого 1986 року, в травні і червні одним із перших тележурналістів побував в зоні Чорнобильської АЕС, на даху ІІІ реактора, щоб правдиво висвітлити непоправне лихо, що завдало Україні це страшне лихо, вести репортажі звідти в години лихоліття. Схвально відомий започатий ним телецикл «СЛАВУТИЧ: сьогодні та завтра» – про нове місто енергетиків. Пізніше Валентинові Бугриму довелося організувати і виступити з головною доповіддю на Першій Міжнародній науково-практичній конференції „Чорнобиль у засобах інформації”, що відбулася в столиці нашої держави 15-16 квітня 1992 року. Разом із колегою О. Ф. Коновцем, В. В. Бугрим упорядкував перший науково-методичний збірник „Чорнобиль і преса: реалії взаємодії”, з правдими публікаціями представників різних держав, що вийшов у київському видавництві „Хрещатик”. Рецензент книги, відомий професор В. А. Качкан констатував: „У ньому уперше з наукової точки зору всебічно проаналізована діяльність засобів масової інформації у висвітленні проблеми чорнобильської катастрофи, простежені основні тенденції відображення постчорнобильських подій, а також сформульована нова концепція ланок „Чорнобиль-преса-суспільство”. У збірнику, до речі, Бугримом В.В. висловлюється практична ідея про створення журналістики екстремальних подій з її центром у м. Києві”. Тоді ж він написав і видрукува першу програму «Журналітики екстремальних подій», з якою ознайомлював учасників багатьох міжнародних конференцій на тодішніх так званих просторах СНД.
Додамо ще, в 1989-1995 роках В. В. Бугрим за сумісництвом працював науковим співробітником у відділі інформації Всесоюзного (пізніше – Всеукраїнського) наукового центру радіаційної медицини, куди його запросили як експерта-фахівця.
Набуті знання і досвід спонукали до серйозних теоретичних роздумів, наукових пошуків та узагальнень. Тож нічого не було дивного в тому, що в жовтні 1988 року він переходить працювати на кафедру телебачення та радіомовлення факультету журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, на посаду старшого викладача, пізніше тут же отримує посаду доцента. З 1999 року наш земляк створює разом з директором Інституту журналістики КНУ ім.Т.Шевченка, професором А.З.Москаленком (до речі, сватом Л.М.Кравчука) першу в Україні кафедру реклами і зв’язків з громадськістю, де пропрацював більше 15 років. Згодом став фундатором українського рекламознавства, провідним викладачем в Україніні та провідним ініціатором і автором Закону України «Про рекламу» (1996 р.). Підготував також перший підручник «Основи реклами і зв’язків із громадськістю» (2012 р.), запросивши в співавтори декотрих причетних колег. Тоді ж його обрано на посаду професора Київського інституту підприємництва, права і реклами. А ще він є членом Національної Спілки журналістів і Спілки рекламістів України, віце-президентом Міжнародного Гуманітарного Альянсу.
А у 1997 році В. В. Бугрима, враховуючи його оригінальні теоретико-прикладні розробки і досягнення у вивченні людинознавства та інформаційного суспільства, нейролінгвокомунікації, було обрано і затверджено академіком Української міжнародної академії оригінальних ідей (з врученням відповідного диплому та посвідчення). До речі, на з’їзді академіків. Науковий доробок В.В. Бугрима – значний, він сягає більше 400 теоретико-прикладних, науково-публіцистичних і науково-методичних праць із журналістики, іміджмейкінгу, реклами, паблік рилейшнз, різноманітних аспектів діяльності засобів масової інформації, психотехнологій в освіті тощо, які вийшли окремими книгами, були опубліковані у вітчизняних та зарубіжних виданнях.
Так, 1992 р. у видавництві „Либідь” авторства В. В. Бугрима та І. Г. Мащенка побачив світ перший навчальний посібник для студентів факультету журналістики „Телебачення прямого ефіру”, в якому вперше в Європі досліджується найважливіші види тележургалістики прямого ефіру – телевізійні мости і парламентські трансляції. В книзі узагальнено все, що напрацьовано в цій сфері, враховано досвід провідних вітчизняних і зарубіжних телекомпаній світу, підкреслено важливе значення прямого ефіру в майбутньому. Варто відзначити, що основні задуми авторів, що спонукали авторів взятися до розкриття цієї важливої теми, вдалися. Адже в книзі „Телебачення прямого ефіру” на високому науковому і методичному рівнях досліджується специфіка прямого телезв’язку, зокрема таких його форм, як телемости, телестудії, телемости поріднених міст тощо. Від початку свого виникнення телемости прекрасно служать високим ідеалам миру і добросусідства, гуманізму і соціального прогресу, в розвитку щирої народної дипломатії. Адже за своєю формою і суттю вона є новим явищем стосунків між людьми багатьох країн світу, чудовим знаряддям зміцнення довір’я між ними. Адже тут немає політичної і дипломатичної зашореності, тут переважають щирість, неупередженість, відкритість, і все – наживо! Адже в наш неспокійний й багато в чому непростий час, в час епохальної ломки старих і багато в чому закостенілих стереотипів мислення і політики, міжнаціональних і міждержавних конфліктів та збройного протистояння найвірогіднішим засобом вирішення гострих і пекучих проблем сьогодення є порозуміння між народами, які в кінці кінців диктують волю своїм урядам. Крім теоретичних розробок в „Телебаченні прямого ефіру” знаходимо і практичні рекомендації, котрі, безперечно стануть в пригоді багатьом фахівцям тележурналістики. Зокрема, в ній вони знайдуть розроблені комунікативні моделі, хронологічний сценарний план телемосту „Київ – Бірмінгем”. У книзі узагальнюється досвід роботи відомих телекоментаторів Володимира Познера (тоді прогресивно-демократичного) з Росії і Філа Донах’ю із США. А ще підкреслимо, шо автори досить багато уваги приділяють розкриттю проблеми ролі ведучого в процесі прямого ефірного зв’язку. Крім цього, порушуються проблеми щирості, переконливості та достовірності інформації, ретельно досліджуються операторська і режисерська майстерність, соціологічні аспекти телебачення взагалі. У цій книзі розроблені головні творчо-організаційні напрямки парламентських трансляцій, адже за ними, безперечно, велике майбутнє, оскільки без них не обходиться жодна цивілізована і правова держава, а для України – це нагальна потреба. Не можна не проминути і те, що в кінці кожного з чотирьох розділів книги розміщено творчо-практичні завдання, розділи „Перевірте себе”.
Валентин Бугрим неодноразово виїздив у творчі відрядження за кордон, викладав у Братіславському університеті (Словаччина), брав активну участь в різноманітних наукових конференціях в Україні та в зарубіжжі. Творча і неспокійна натура професора Бугрима В.В. – завжди у пошуку нового, незвіданого. Із 2015 року він організував із своєю родиною «ЄвроМісії-2015-2018, 22 рр.», відвідавши за цей період 22 країни Європейського Союзу. Головна мета – зустрічі із українською діаспорою, правдиві розповіді про війну в Україні, російську агресію, повномасшабне вторгнення ерефії в Україну 24 лютого, знайомство з історично-культурними пам’ятками, дарування своїх підручників і художніх книг університетським бібліотекам (Барселона, Севілья, Мілан, Париж, інше). Встановив український прапор на о.Бенідорм (2016 р, Іспанія).
Його по праву вважають фундатором українського рекламознавства, адже саме він започаткував курс „Рекламознавство”, до речі, вперше в Україні, який почав викладати в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Київському державному економічному університеті та інших 10-ти ВНЗ столиці України. Цікаві подробиці. Коли він уперше запропонував його викладання, директор ІЖ тоді відповів йому: «Нам не треба буржуазної дівки американського імперіалізму»! Через два місяці на Вченій раді директор піднімає його і каже: «У Дортмундському університеті факультет називається: журналістики та реклами. Я зніму будь-який курс і вставлю ваше «Рекламознавство»! Це був 1992 рік.
Валентин Бугрим є ініціатором впровадження викладання методики телевізійної творчості та майстерності ведучих телепрограм, реклами і спеціалізації реклами та PR в Київському національному університеті ім. Т.Шевченка та інших вузах України і зарубіжжя.
За його плечима 33 дисциципліни і спецкурсів, 12 фахово–творчих майстерень в Україні. А ще – він є засновником і директором першого в Україні та Східній Європі освітнього рекламного закладу – Вищих курсів реклами (березень 1992-1993 рр.), Вищої школи реклами (1993-1995 рр.), Вищої школи реклами і паблік рилейшнз (з 1995-2000 рр.), яка в майбутньому могла б трансформуватися в Міжнародну академію реклами. Він є одним з провідних авторів проекту Закону України „Про рекламу”, прийнятого 1996 року, консультантом і експертом Закону України „Про телебачення і радіомовлення”. Вчений є переможцем Всеукраїнського конкурсу рекламного креативу „Золотий профі”: номінація „Соціально – телевізійна реклама”, переможцем Міжнародного фестивалю реклами і мас – медіа „Бізнес – форум”: номінація „Телевізійний ролик”! 1987-1988 рр.). Він завжди говорив: «Теорія і практика – це як два крила у птахи. Тільки так можливий сильний політ»!
Попри свою велику зайнятість, В.В. Бугрим не стоїть осторонь громадського життя в Україні. Зокрема, він брав активну участь в розробці кількох законів, прийнятих Верховною Радою України, з 1996 року урядовою постановою затверджений членом Координаційної Ради з реклами при Кабінеті Міністрів України, був на парламентських виборах і президенських виступав в ролі політконсультанта, іміджмейкера і політтехнолога. На його «совісті» 2 народних депутати ВР України (1984, 1988, 2002 рр.). Половину його студентів ви щодня бачите як провідних ведучих нині «ЄДИНИХ НОВИН. Інформаційного марафону провідних телеканалів і радіостанцій України», є також народні депутати, дипломати, інші…
У 2012 році він захистився на доктора філософії (за сукупністю праць, тобто без написання тексту дисертації (400 с.), хоча його автореферат (як виняток) містив 100 сторінок (замість40 с.), на що голова вченої ради, професор Є.А.Антонович сказав: «Не знаю, як тепер захищатимуться після вас»!
Крім наукової і викладацької праці, Валентин Володимирович бере активну участь в громадському житті України, будучи одним із фундаторів і членом правління Всеукраїнського культурно-наукового благодійного фонду імені Тараса Шевченка, який очолює праонука Великого Кобзаря по сестрі Катерині Людмила Красицька, заст.головного редактора «Шевченківського альманаху». З часом він став визнаним шевченкознавцем, увійшов до провідних дослідників життєдіяльності нашого генія і пророка в енциклопедичне видання «УНІВЕРСИТЕТСЬКА ШЕВЧЕНКІАНА», яке уклав професор В.О.Жадько (2021 р.). Багато доброго зробив наш земляк для поширення великого Шевченкового голосу, його полум’яної музи та знань про його важке, але ніким не скорене життя, про його неоціненний вклад в історію та культуру України, в її сьогодення, започавши першоєдине інтернет-видання «ЮВІЛЕЙНА ШЕВЧЕНКІАНА», до 200-ліття від дня народження В.Кобзаря. Брав активну участь у відзначенні 100-річчя встановлення першого в світі пам’ятника Т.Г.Шевченку в РОМНАХ.
Ще невеликий екскурс. З 1992 року Валентина Бугрима запрошено до групи експертів постійної комісії Верховної Ради України з питань гласності та засобів масової інформації, де був кілька років консультантом.
А головне, він ніколи не цурається рідної землі. У свій час зробив кілька телерепортажів про землю роменську, Хмелівський м’ятний цех, хліборобів Липової Долини та Краснопілля, неодноразово брав участь в різноманітних заходах, що тут проводились, зокрема в заходах Роменської міськрайонної організації Всеукраїнського товариства „Просвіта” імені Тараса Шевченка і роменської козацької сотні, місцевої організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Роменської районної і міської бібліотек. Зокрема, він брав діяльну участь в урочистостях, присвячених Вісімдесятиріччю, 90-річчю (привіз на подію праонуку Л.Красицьку) і 100-літтю з дня відкриття в Ромні першого монументального пам’ятника Тарасу Шевченкові, встановленому на міській площі, у вшануванні пам’яті Шевченкового приятеля Григорія Вашкевича, чия могила знаходиться в селі Шумську Роменського району, досліджує зв’язки Тараса Шевченка із Роменщиною, інше.
Якщо коротко підсумувати: Нині Валентин В.БУГРИМ – академік, доктор філософії, фундатор світової концепції нової Людини майбутньої цивілізації «HomoNanSa», розробник полісубстанцій та паралельних світів Людини, неофілософ постнауки, генерал-хорунжий Українського козацтва. Має нагороди. Нині провідний викладач Укртелерадіопресінституту з новими дисциплінами «МЕДІАГРАМОТНІСТЬ: ефективна практика» та інші. З 2012 року в цьому освітньому закладі – завідувач кафедри ЗМІ та реклами (паралельно з викладанням в університетах). А ще він – письменник (5 художніх книг), господарник на садибі, шахіст, пасічник, природолюб, благодійник… Люцерну із своєї ділянки віддавав на потреби місцевого психоневрологічного диспансера. Автор і адміністратор власних інтернет-порталів та сайт-видань, Фейсбуку, в останньому щодня виходять його пости!… У нього у Фейсбузі максимальна кількість друзів – 5 тисяч, він підписаний на більше як 1000 мережевих спільнот, які також поширюють його матеріали. Як писав у листі до нього мислитель, академік і письменник Петро Харченко: «Ви, Валентине Володимировичу, осягнули нові грані Людської особистості – її 12 полісубстанцій та паралельних світів, що до вас ніхто у світовій науці і постнауці не досягнув, значно випереджаючи наш час».
Від 24 лютого Валентин Бугрим – на інформаційному, медійному, літературному, науковому, громадському і волонтерському фронтах! За цей час він написав і видрукував більше 300-х (!) різножанрових творів: поем, новел, віршел, оповідань, драм, трагедій (Цикл «З ВІЙНИ»), есеїв, реальщин, статей в українських і закордонних медіа. Наша Сумська обласна щотижнева незалежна газета «ЯРМАРОК» майже в кожному випуску подає його актуально-змістовні матеріали, навіть по 2-4. Постійно друкують його і «Вісті Роменщини», де він починав свій журналістський шлях, інші медіа. Нова творча стадія ювіляра: Його твори почали перекладати і друкувати англійської мовою у США, Австралії, європейських країнах, щотижня в популярних інтернет-часописах. Твори Бугрима В. постійно друкує портал «ПОЕЗІЯ ВІЛЬНИХ» Міністерства культури та інформполітики України. Доречно зазначити, що він збагатив теорію літератури новими жанрами і формами: віршела (вірш + новела; реальщина (поєднання бувальщини з реальністю), твірим (римований твір як ніби білий вірш чи верлібрність), майже у кожній його публікації наявні слова-неологізми (уявореаль, реаловірт, інші), що відображають сутність явищ сьогодення. І що важливо, він подав зразки творів нових літературних жанрів, опублікувавши їх в художніх та публіцистичних книгах. Автор 3-х монографій (електронний формат), 8 підручників і посібників із тележурналістики, іміджології/іміджмейкінгу, паблік рилейшнз, креативу реклами, інших, законопроєкту України «Про соціальну рекламу», 25 навчально-методичних комплексів за Болонської системою освіти …
Буде логічно навести його «Credo», основу житттєдіяльності Валентина В.Бугрима:

Хай буде завжди наше credo,
Одвічно, як Земля і Небо:
Творить Добро, Красу Духовність –
Кувать в собі найвищу Совість!
Плекати мудро майбуття
Заради кращого життя!!!

То ж хай іще більше здоровиться нашому славетному землякові і твориться в його сімдесятиліття та після нього, нехай ніколи не згасає його Академічна Зоря, творчий запал і нехай на подальшому життєвому шляху в нього завжди будуть добрі люди і злагода в родині, невичерпні енергія та натхнення, безпека, Перемога і мир над небом України…
ХІТ-Парад головних БУГРИМ-ПОДІЙ-ПІДСУМКІВ минулих років читайте і дивіться на персональному сайт-виданні: http://www.bugrym.com та у його ФЕЙСБУЦІ і літературних порталах, різних українських і зарубіжних медіа…
Історик Григорій Діброва, біограф ювіляра.
Листопад 2022 р. Ромни-Київ-Хмелів-Ромни.