Віктор Клєйніх. По холсту жизни.

По полотну жизни

( Рецензія на збірку поезій «По холсту жизни» Віктора Клейніха).

Коли людина щось майструє, малює чи складає перший вірш у своєму житті, вона старається, щоб виконана нею робота була якомога кращою. Більшість людей аналізують самокритично зроблене, вважають що не все вийшло так, як хотілось, і поступово починається вдосконалення своєї справи. І це є нормальним. Скажімо, написані ранні картини художників, ранні вірші чи оповідання поетів, прозаїків. З кожним виходом відповідної речі вони стають кращими, досконалішими, більш цікавими, привабливими.
Дещо подібне сталося і в роменського поета – прозаїка, редактора самодіяльного літературно-істричного альманаху «Ромен» Віктора Івановича Клейніха. Після виходу першої поетичної збірки «Храм на острие» (2002р.) самодіяльний митець випустив другу – «По холсту жизни». На мою думку, вона більш зріліша, досконаліша першої. В ній відчувається подальше становлення автора, як поета: правильні, точні рими, вдалі метафори, алегорії.
Збірка вийшла у Сумському видавничо – виробничому підприємстві «Мрія -1» ТОВ 2007. Хтось з великих сказав: по назві твору (книги) розкривається зміст. Дійсно, мова іде про життя як філософську категорію, про жіття як воно є: цікаве, складне, багатостраждальне, всеперемагаюче, повне необачності, передбаченості. Один з віршів поета називається «Холст моей жизни», в якому автор пише:

– Жизнь моя – холст, и я не жалею красок…

В збірці багато місця відведено любовній ліриці, дружбі, коханню.
Особливість збірки – стислість віршів і в цьому її позитив. В свій час великий російський письменник –лікар А.П. Чехов відмічав: «Краткость – сестра таланта». Писати коротко, ємно, чітко, просто, виразно – значно складніше, аніж писати довгими, мало зрозумілими фразами. Пригадую вираз одного з класиків, який написав листа своєму другу: «вибач, що лист вийшов довгим – не було часу».
Збірка складається з прологу та шести розділів. Зокрема в пролозі є такі, глибокі слова:
– Пронизан надеждой на лучшее, что, может бать,познавая в мучениях жизни земной глубину, ощущая душою, как хочется, как хочется жить, принимая за истину взгляд, шепот губ, тишину.
В цьому куплеті розкривається зміст збірки, зміст власного життя поета.. Чимало місця відведено своїй коханій дружині:

– Меня преследуют поять эти глаза,
Раскосые, не злые, с укоризной.
Пытаютсясквозь суету сказать,
Но голосом надежды – не капризным.
(Голос надежды).
Коротко, але образно, поет зазначає:

– Дарю вот эту книгу Вам,
Кого люблю безмерно,
Вхожу в чье сердце, будто в храм,
Так искренно и верно.
(Вы мне нужны)

– Слова не скажут столько, как глаза,
В них чистота, в них к истине стремленье.
Так радует не всех собой гроза,
Да и не все в ней слышат пения.
(Мгновений ради).

– И все ж, кто ябез Вас?
Как вещий сон без сновидений,
Как поводырь без глаз,
Поэт – без чувств, без вдохновений.

– Как сердце гаснет без простора,
Как без мгновенья беден час.
Как истина – ничто без спора,
Как мое «я» ничто без Вас.
(Кто я без Вас!).

У другому розділі «Вид из окна» епіграфом однойменного вірша є влучний вислів Е. Краткого: «Смотрят все, видят немногие».
Саме автор зумів побачити те, чого інші не могли помітити, причому застосовуючи алегорію:

– Льют дожди уж какую неделю,
Ковыряя поверхность земли.
С крыш стекая чуть слушною трелью,
Не на шутку хлеба полегли…

Травы мокрые спины согнули,
Космой дождь намочил ивняка,
Не гудят приунывшие ульи,
Благодать лиш корням чорняка.

Долго так я стоял, наблюдая
……………………………….
Мокрых птиц пропорхнувшая стая
Мне напомнила Фета стихи.

У вірші «Века» майстерно змальована картинка:

-Стоят, касаясь облаков,
Дубы пронзившие столетья.
В ответ застонут на мой зов,
Как в золотое лихолетье…

Так може писати тільки зрілий поет.
У вірші «Урок» автор дає пораду:

– И когда бы ни хмурились грозы
На известном тернистом пути,
Врагам не показывай слезы,
Даже больно тебе – пошути…

В цьому розділі, як в інших,багато міні-віршів, які вміщуються в 1-2 куплети, і в кожному – з них свій глибокий зміст, свої метафори, алегорії:

-Как хорошо, когда Вас любят, ждут;
Накрыли стол в саду под старой вишней
И, чувствуя в кругу себя уют,
Уверены – Вы здесь не лишний.
(Как важно).

-Застыла, замерла природа,
Мороз январский ощутив.
Люблю любое время года,
Но важен здесь души порыв.
(Порыв любви).

– Мы мечемся, ища себе опоры,
Забыв, что есть любовь и доброта.
Не всех зовут внизу живущих горы-
Так покидает напрочь суета.

-Напившись вдоволь родниковой влаги,
Подставив грудь семи ветрам,
Мы наполняем дружбой фляги
И рвемся вновь безудержно к горам.
(Зов гор).

– Раздвинув тишь, промчались утки,
Хватая клювом горизонт.
Ведь как длинны бывают сутки
И до предела краток год.
(Как хорошо).

-Ты прислушайся сам
К эху дивному гор.
Для меня это – храм!
Для меня – это хор.
(Горное эхо)

– Сльнее всех на свете – тишина.
Она собой меня к тебе воротит.
И спорит с ней негромко седина
И маломальский жизни опыт.
(Тишина).

– Дивный воздух – он чист и контрастен.
Дальних рощ сизоватая просинь.
Смысл мысли до боли стал ясен,
Серебрит виски мудрая осень.
(Осень жизни).

Будет дождь догорать, обнажая
Погруженные в древний сон дали.
Словно в тайну всех тайн посвящая,
О которой с тобою мечтали.
(Посвящение).

Про щоб не писав поет, на першому плані – кохання:

-Я знаю, будет свет в конце туннеля
И после зимних холодов – гроза.
И летний дождь, и песнь небесной трели,
И как мираж – любимые глаза.
(Я знаю)

Тема кохання, любов до найближчої людини, продовжується і в наступному третьому розділі «За кулисами чувств». Особливо це помітно у віршах: «Магия звука», «Все начинается с любви», «Я люблю», «Раздвоение» «Аленький цветок», «Жду ночь», «Маяк глаз», «Зачем». «Да не осудит», «И слез немые звуки», «Две птицы», «Ты», «Неземная», «Фея», «Между строк» «Важней всего», «Воскрес», «Вечное чувство», «Неповторимой будь», «Любовь – слово женское»

В розділі «Мысли не шепотом» окрім міні віршів є філософські мудрі вирази видатних постатей:

– Как часто жизнь и смерть – так рядом
Общаются, держа на пульсе руку.
Вторая щедро поит сладким ядом_
Нас обрекая, увы, на боль и муку.
(…и жизнь и смерть).

– Что стоит улыбка и нежность,
Тепло к нам протянутых рук?
Мужская и женская верность –
Извечный и замкнутый круг.
(Что стоит).

– Да жалок тот, в ком совесть не чиста,
Старо, как мир, определенье века.
Начните утро с чистого листа,
Чтоб в зеркалах увидеть Человека!
(Отражение в зеркале)

– Беда придет, не надо ее ждать,
Пока усталость свалит от безделья.
Пусть Вам удастся дважды избежать,
Но третий раз она столкнет в ущелье.
(Не жди)

Вважаю, що ці куплети не треба коментувати. Тут и так все зрозуміло.
Розділ «Стихами о себе» починався так:

– С недавних пор не тороплю событий.
Читаю вслух написанные строки.
Рад, как ребенок, своему открытию,
Чтоб снять грехи, нужны всегдапороки.
(Открытие)

У вірші « Ностальгия» поет прощаєтьсяз дитинством, чистим, світлим періодом жіття. А Далі – істинне життя – де все буває, навіть «фальш».

-Прощай же детство – не вернуть тебя!
Уходишь ты от нас все дальше.
И пусть верим мы еще в себя –
С годами больше видим фальши.

У поета є своє хобі: вірші, полювання. В центрі всіх подій – дружина:

-Стихи, охота и жена!
Что может быть еще дороже?
Возьму я третье – нужна,
Без первых двух не жить мне тоже.
(Трое)

Передостанній розділ збірки «Изнанка мыслей» представлений афоризмами. Афоризм – грецьке слово. Означає – короткий влучний вислів, що став усталеним, крилатим висловом. Декілька з них: «Загадка женщин для мужчин – была как в прошлом, так и ныне»; «Любовь – это тонкий и мозаичный симбиоз чувств»; «Красота женщины в ее уменши нравиться»; «За счастье надо платить, но не расплачиваться»; «Хорошее вино должно быть в дорогих бокалах»; «Все новое тревожит, все новое – манит»; «Чтобы сказать о красивом, надо познать некрасивое»; «Всякая работа хроша, корда к ней лежит твоя душа»; «Когда исчерпаны аргументы, слово берет хамство»; «Нельзя потерять того, чего не было»; «Проблемы есть, были и останутся, но нас, увы, уже не будет»; «Когда ищешь виновного, иногда полезно посмотреть в зеркало» і т.д. і т.п. Кожний афоризм – глибокі роздуми, екстаз жіття.
Останній розділ «Тосты после третьей». Тост – англійське слово означає: коротка застільна промова з побажанням.
Епіграфом до цього розділу є слова:

-Налей бокал, скажи свой тост!
Пусть будет он нам в назиданье,
И в меру мудрый, в меру прост –
Несет душе очароване.

Тости впроваджені з давніх давен з нагоди різних урочистостей, дійств, подій, свят,весіль, проводів в армію, днів народження, підвищення по службі, закінчення ВУЗів, працевлаштування тощо. В народі вже так склалось, що перший тост проголошується з нагоди конкретного дійства, подій, які зібрали рідних, друзів, знайомих, співробітників по роботі. Як правило, бажають завжди міцного здоровя, довгих років жіття, успіхів в роботі, навчанні і т. д.
Другий тост тісно пов’язаний з першим. А ось третій – особливий, традиційний – за жінок, за кохання. Цей тост завжди оголошують чоловіки.
Проголосити тост – дуже відповідальне задання. До нього треба по-справжньому підготуватися. Для цього слід мати неабиякий хист, вміння привернути до себе присутніх. Промова повинна бути щирою, цікавою, слід підбирати лагідні, зворушиві слова, які глибоко проникають в душу, серце людини. Тост повинен бути коротким, оригінальним, не повторювати відомі штампи. Не кажний володіє цим мистецтвом мови.
Збірка автора закінчується дещо незвично: розділ «Тосты после третьей». Що мав на увазі поет? Адже кількість тостів не обмежена. Чогось особливого після третього тосту, як правило, не очікується, хіба що у присутніх різний фізичний та душевний стан (в залежності від кількості вживання відповідних напоїв).
Тут важливе вміння володіти собою, щоб дійство після багато численних тостів не затьмарило враження присутніх та їх веселого настрою. Це моя власнам думка, як лікаря.
В цілому ж – поява збірки – це свято друзів – побратимів, близьких, знайомих поета, скарбника поезії Роменщини.
В. Мусієнко

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *