В небі сивіють хмари.
День Перемоги настав.
Як ти живеш, ветеране?
Мабуть, всю ніч не спав?
Сиве волосся на скронях,
Думка в минуле летить.
В серці, неначе в долонях,
Спогадів камінь лежить.
Пам’ять повік не збреше!
Ти захищав Сталінград.
Бачив, як німець «чеше», –
Був і йому «парад»!
Спогад минулого – мука…
Міцно затис кулачок.
Горнеться рідна онука…
– Діду, який це значок?
– Мила моя, це – орден.
Краще б його не було!..
Скільки в бою на Одері
Наших тоді полягло!
Взяв те дівчатко на руки.
– Що то за вогник горить?
– Вогник – то пам’ять розлуки.
Вічний… Не згасне й на мить!
– Діду, людей так багато…
Плачуть бабусі сумні.
Ніби й ніяке не свято.
Чом так тривожно мені?
– День Перемоги – це радість,
День Перемоги – це біль.
День Перемоги – це щастя,
Звільнення, хліб наш і сіль!
Зараз – хвилина мовчання.
Душі загиблих десь тут.
Мертвих з живими єднання!
Їм і звучить наш салют.
…В небі сивіють хмари.
Рясно впадуть дощі…
В селах будують храми,
А камінь не спав з душі.
