Її просила й ніжно промовляла
Вустами й серцем скривджена земля,
Про неї слізно Господа благала
Вдова-журавка – мати журавлят.
За неї умирали у окопах,
За неї йшли в атаку крізь вогні,
За неї затуляли вражі доти
Й ростили хліб на спаленій землі.
Її чекали із слізьми й любов’ю
В боях солдати й діти їх малі,
Її ім’я писали часто кров’ю
На літаках і танковій броні.
Чотири роки дні й безсонні ночі
Її кували у тилу й боях,
І досить часто її щирі очі
Являлись людям у коротких снах.
Вона ішла до нас так довго-довго,
За нею мчали швидко солов’ї,
Щоб розтоптати вражії корогви
Й вернуть життя в ліси, в поля, в гаї.
Закінчивши вона свої дороги,
В Берліні стяг червоний вознесла,
Її ім’я славетне – Перемога,
Вона нам мир і щастя принесла.
Вона ступила впевнено й завзято,
Розвивши крила радісно свої,
Й навіки подвиг нашого солдата
Лишила в пам’яті, у Вічному вогні.
Тож подаруймо квіти ветеранам,
Усім, хто переміг страшні бої,
І матері…, що й досі за курганом…
Чекає звістки від своїх синів.
І поклонімось подвигу святому,
Поклавши квіти тим, хто у боях
Згубив життя та не віддав нікому
Обмивши кров’ю, ваш червоний стяг.
На кораблі, в житах і у ракеті,
У пісні тій, що пробива броню,
Скрізь імена я чую на планеті…
І в клекотанні Вічного вогню.
