Як ховала чоловіка, Серце розривалось. Не було б такому віку, Та лихо спіткалось. Дуже плакала, тужила, А як ніч настала – Слізно господа просила: «Забери,
Пам’ять
Пам’ять Сумують кинуті могили, Ростуть з досади бур’яни, Дивитися не має сили. Які є дочки і сини. А чом же там, же перші діти. Ще
Кінець
Кінець Свята земля спотворена людьми. Як наслідок – глобальне потепління. Розтане лід одвічної зими, Позбавивши надію на спасіння. На сушу хлине з берегів вода, Повибухають
Київ
Кучеряві каштани Заворожують цвітом. Чародійні тюльпани Величають привітом. Ллють дніпровськії схили Запах рути і м’яти. Боже дай мені сили, Рідний Київ обняти. Наспів лаври й
Амур
Я коня надійно підкую, Нелегким далекий буде світ. І кнутом по ребрах надаю, Стременами затягну живіт. Запалає в серці з вітру жар. Жде мене останній
Рана
Іще одна рана в душі, Надумає щастя – зав’яло. Міражних ілюзій вірші Підносять рахунок недбало. Отак і спливає життя. Пройдешне – лиш задум страждання. За