Стомилось літо від своєї спеки, Набігла хмарка, капнуло дощем. Вже скоро осінь, щедра господарка, Накриє землю золотим плащем. *** Останні теплі дні дарує осінь: Багрянець
Стоїть німим докором мертва хата
Стоїть німим докором мертва хата, Пустими вікнами зорить на білий світ. Вона, здається, хоче розказати Про тих, кого давно пропав вже слід. Про тих, кого
Слова
Слова, слова – збираю поодинці, Й несу додому, наче оберіг… Неначе дітям бажані гостинці, Несу завжди на батьківський поріг. Слова, слова, ви – розпач і
Давайте об’єднаємося, браття
Давайте об’єднаємося, браття Ну доки ж нам блукати в диких хащах? Вже так втомились! Господи, прости. Вкраїно мила, ти ж бо не пропаща, Але ж
Пробач, Україно…
Пробач, моя ненько, пробач, Україно, Пробач, що ти знову в тяжкій боротьбі. Пробач, що і досі стоїш на колінах, І важко, і страшно, й печально
В печалі сад…
Приснився матері вночі старий вишневий сад, І цвів він, як щороку, як повінь біла-біла… І син між віт рідненький… Тримає автомат. Крізь сон почула: «Мамо…»