Буваючи у великих містах, зокрема в Харкові, спостерігав таку картину: школярі в місцевому транспорті люб’язно поступалися місцями людям похилого (поважного) віку. ЯКБИ ТАК СКРІЗЬ БУЛО
УПАВ ЛИСТОК …
УПАВ ЛИСТОК … Упав листок знесилений і жовтий, Упав багряний – іншого вже сорту, Але і він зневоднений, змарнілий, Хоча на вигляд ще доволі цілий.
ОГИДНЕ ВИДОВИЩЕ
НЕЖДАНА ЗУСТРІЧ Вони сидять – розлучниця і бувший, А я йду мимо – чорт мене поніс! Вони сидять, напружено надувшись, Собі шепочуть тихо щось під
З КОХАННЯМ ЖИТИ ДО ЗАГИНУ
З КОХАННЯМ ЖИТИ ДО ЗАГИНУ Було кохання трепетне і ніжне До жінки, що в той час була заміжня. Коли ж чужою бути перестала, То і
ЛЮБИТИ БОГА – ЛЮБИТИ ЙОГО ТВОРІННЯ
ЛЮБИТИ БОГА – ЛЮБИТИ ЙОГО ТВОРІННЯ Чоловік Писання Боже День у день читати став. На дружину він увагу Вже звертати перестав. Не обійме, не пригорне,
Соловки
Жах душі переселенський Мук пекельних Соловки Монастир преображенський Кровоточить у віки Зверх диявольська утроба За плюндрованих сердець Сущий ад землі та неба Міліонних душ кінець
Язика хам
Язика хам Горе як у жінки, довгий язичок. Зразу ж виникає море балачок. І в такому домі радощів нема. Завжди як в дур-домі, рівна з
Пізнє щастя
Пізнє щастя. Осінь дерева розділа. Вітер у кронах шумить. Від неприкритого тіла Серце від болю щемить Морось холодна покрила. Землю і жовті листки. Сум у
Білокорі сестриці
Сніг Випав сніг, та прямо на весну. Вже його не ждали й не чекали. Я душі своєї не збагну. Де вона зібрала стільки сили Заново
Моя бабуся
Моя бабуся Гнилий сарай, мітла та ступа Старенька хата край села. І трав цілющих ціла купа Так пращурка моя жила. Заходиш, піч, одна кімната Без
Роздуми
Роздуми Так, живе собі людина до пори. Молода здорова та щаслива. А покотяться літа з гори. Де й подінеться та удалість щаслива. Діти розбредуться поростуть,
Одинока
Потім Вічне потім, як це надоїло. У кредит надії завжди жить. На душі вже стільки наболіло. Що горить бажання вовком вить. Я сьогодні, зараз хочу