Ой у небі синім журавлі летіли,
Два білих журавлі крилонька втомили,
Крилонька втомили та й стали кружляти,
Місце для спочину на землі шукати.
Кружляли, літали, містонька шукали,
З чистою водою, шовковой травою,
Але марно птахи очі натрудили,
Бо недбалі люди землю засмітили,
Річки та озера рутой отруїли.
Нема в землі рідній зеленого гаю,
Де птахи гніздяться та пісні співають,
У полях давно вже не родить пшениця,
Один смуток ходить на горе гнівиться.
Ой ви журавля та – янголи небесні,
Вертайтесь на небо та летіть до Бога,
Може там знайдеться для вас допомога.
Земле наша мила, кожна твоя криця,
Кровію полита та слізьми умита,
Пращурів далеких, що нас породили,
А ми їх невдячні, безсоромні діти,
Тебе благодатну здатні загубити.
Знищили природу, байстрюки невмілі,
Нема нам прощення за справи немилі.
Будем ми прокляті та звідусіль гнані,
Пращурів великих, нащадки погані,
А нащадки наші за нас схаменуться,
Будуть їхні спини під тягарем гнуться,
Тягарем-дарунком батьків безхребетних,
Що не мали волі й сили зупинитись,
Та в дзеркало-совість довго подивитись.
Тож давайте браття у совість дивитись,
Мучитись, страждати, плакати, любити,
Треба нашу землю рідну відродити,
Старанно прибрати та добре відмити.
Земля наша грішна, бо нас народила,
Але вона люба, але вона мила,
У ній наша доля, у ній наша сила!
