У Хмелові врятували лебедів

Мій бренд – це ХМІЛЬ і РОМАШКА

Нетлінна любов до рідної землі – рідного краю, трепетне почуття щодо їхнього сьогодення і майбуття – живе у серці кожної патріотичної людини. Моя батьківщина – відоме село Хмелів на Роменщині. І якщо назва мого райцентру (і земляцтва відповідно) за легендою походить від квітки “ромашка” чи “роменцвіту”, що у давні часи (та й нині подекуди) вкривали суцільним килимом родючі чорноземи Посулля та сільської місцевості, – то походження назви свого рідного поселення я висловив у посвяті на відзначення першого Дня села у 15-у річницю Незалежності України, написавши віршовані “Генезоверсії ХМЕЛОВА. Гімн”:
Хмелове рідний, краю хмелю,                             Чи назву дарувала річка?
де він іздавна вився всюди.                                  Хмелівка плине тут небавом,
Від пива хмільного весело                                   зібравши води всіх потічків,
жили тут працьовиті люди.                                  вона гойдала й пароплави.

Хмелів і хміль – однокорінні!                               А може козаченько Хміль,
А Хмелем звали всі Богдана,                               після бувалих всіх доріг,
хто вів війська Вкраїні вірні                                 привізши з Криму свою сіль,
із Жовтих Вод до Ромодана.                                               осів тут і коня розпріг.

Чи захмелівилось ще з пісні:                                Та як уже історія пропише
про хміль, що «зиму зимував»,                            про білі мазанки-хати.
отам, «у лузі на калині»                                         То – правда, що конінні й піші,
і дивоцвітом чарував.                                            тут першими селились козаки.

Від хмелю родовід Хмелова –
чудового козацького села:
і людям, і землі й обновам –
Хвала Вам! Слава! І хвала!!!
(23-24 серпня 2006 р., с. Хмелів)

Уперше с. Хмелів згадується у документах початку XVIII ст. У лісі, поблизу села, виявлено курганний могильник скіфських часів. ”ХМЕЛОВ  – местечко Полтавской губернии, Роменского уезда, при реке Хмеловке, в 18 верстах от уездного города. Жителей 5377. Три ярмарки, земская школа. Кустарные промыслы (древодельные, ткацкие, металлообрабатывающие и др.) быстро развиваются. В 1885 г. кустарей насчитано 33, в 1888 г. – 260, в 1898 г. – 584” ( “Энциклопедический словарь” Брокгауза А.Ф. и Ефрона И.А.)

На території села росло дуже багато хмелю, особливо на берегах річок, у лісах. У давніх слов’ян, які вирощували та широко використовували хміль, ця рослина символізувала життєву силу, добро, благополуччя, а також хоробрість, гнучкість та розум. Хміль вився на тинах оселі. Квітками хмелю прикрашали бенкетні зали, келихи. Хміль використовували замість дріжджів, як заспокійливий засіб. Є про хміль казки, легенда про Б.Хмельницького. Була повноводною і пароплавною річка Хмелівка.

Моє село – козацьке. Колись тут була сотня. Тривалий мій пошук його козацької історії дав результати, оскільки вдалося віднайти давній герб, а з часом і його витлумачити.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *