«Життя прожить – не поле перейти», –
Гласить знайома українська мудрість.
Потрібно у житті себе знайти,
А старт дає усім крилата юність.
На долю не потрібно нарікать,
Коли заслаб, зламавсь лише на мить –
А до мети настирно крокувать,
Заради неї намагатись жить.
Любить людей, Вкраїну, рідний край,
Від себе зло зуміти відвернуть.
Перетворить життя на водограй
І в різнобарв’ях щастя потонуть.
Мелодія серця
Метелик я у цім жорстокім світі,
Що крилами тріпоче кожну мить.
І хочеться усіх теплом зігріти,
Душа в неспокої то плаче, то болить.
Злетіти хочеться у височінь небесну,
Пізнати Всесвіт, обійнять зорю.
Життя прожити впевнено і чесно,
Відгородитися від болю і жалю.
Відчути подих вітру неспокійний
І зрозуміти пісню солов’я,
Щоб друг в житті був вірний і надійний,
І усміхалась райдуга-дуга.
Помріяти у теплі, літні ночі,
Відкинути на мить тривоги біль…
Метелик я у цім жорстокім світі,
Єдина втіха – мій затишний дім.
Г. Я. Борисенко – першій вчительці
Вчителько моя найперша в школі!
Ти живеш в хатині край села,
І до тебе спогадів стежина
В тихий день осінній привела.
Знаю, нелегка у тебе доля:
Двох синів своїх пережила,
Але в серці залишилась школа
Й гомінлива рідна дітвора.
Втомлена хода і скроні сиві
Свідчать про важке шкільне буття.
Скільки поколінь тобі готові
Найщиріші вимовить слова.
Школярі твої уже дорослі.
В майбуття путівку їм дала.
Всіх до себе кличеш щиро в гості
І сидиш, чекаєш край вікна.
Я багато літ працюю в школі –
Це моє покликання й життя.
І тобі завдячую за долю,
Найрідніша вчителько моя!