Хмиленко Галина Степанівна - ветеран Великої Вітчизняної Війни.

Хмиленко Галина Степанівна

У цьому році роменці будуть вітати з 85-літтям Галину Степанівну Хмиленко.
Народилася Галина Степанівна 19 червня 1922 року на Полтавщині, у невеличкому хуторі Мелешки Гадяцького району.
А до затишного тисячолітнього Ромену привела її доля непростим тернистим шляхом. Бо, як і більшості ровесників минулого століття, випало їй вповні випробувань, горя та сліз. У девять років осиротіла, виховувалася в патронаті під опікою діда та баби.
Ще до війни полишила рідні краї після закінчення 7 класів вступила до Херсонської фармацевтичної школи. У 1941 році, закінчивши навчання, приступила до роботи, та тут – війна.
У 1942 році добровольцем пішла на фронт, де від рядового красноармійця дослужилася до молодшого лейтенанта медичної служби. Служила начальником аптеки на санітарному кораблі № 29, який перевозив поранених з Калінінського фронту до госпіталю в м.Горький. Готувала пораненим ліки, відпускала перевязувальний матеріал, медикаменти, допомагала виконувати інші роботи медичному персоналу.
28 серпня 1942 року командир корабля отримав нове завдання вивезти поранених із м.Сталінграда. Але завдання виконати не вдалося. На Волзі, за триста метрів до берега, корабель розбомбили німецькі літаки, розстрілюючи із кулеметів людей, які рятувалися на воді. Дивом лишилася жива, вплав добравшись до берега.
Потім була начальником аптеки 1029 стрілецького полку 198 стрілецької дивізії.
Полк брав участь у визволенні Ленінградської та Псковської областей, Естонії та Латвії. Ішла з боями по бездоріжжю в супроводі дощів та морозів, пройшла через вогонь і смерть, через гіркоту відступу і радість визволення рідної землі, несучи на своїх тендітних плечах свою частку великої перемоги.
Двічі була поранена. Уперше в Естонії в голову, вдруге була тяжко поранена в жовтні 1944 року в Латвії і відправлена в госпіталь м.Горького, де і зустріла довгоочікувану перемогу.
На війні знайшла і своє щасливе кохання, познайомившись з майором медичної служби Хмиленко Максимом Леонтійовичем. Зустрівшись після перемоги, побралися та переїхали на роботу в м.Ромни, виростили доньку Людмилу.
Після війни 20 років пропрацювала головним бухгалтером райкому профспілки медичних працівників, а потім статистом в Роменській райсанепідемстанції звідки, пішла на заслужений відпочинок.
За мужність і героїзм та добросовісну працю нагороджена орденами і медалями.
А зараз Галина Степанівна проживає в затишній хатинці на одному із мальовничих пагорбів міста, оточена увагою своєї родини. Активно бере участь у громадській роботі, виступаючи в навчальних закладах міста, є взірцем у вихованні підростаючого покоління.
З нагоди 85-ліття з дня народження та наставання світлого свята дня Перемоги, редакція журналу “Відродження Роменщини” від усіх роменців висловлює Вам, Галино Степанівно, велику шану і любов. Здоровя Вам, вічної молодості й весни, усіляких життєвих гараздів та щедрого омріяного жіночого щастя.
Василь Ремінець, депутат Роменської районної ради, голова постійної комісії з питань культури та збереження історичної спадщини

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *