Діброва Григорій Володимирович

Діброва Григорій Володимирович

Про себе

Народився 1 грудня 1951 року в с. В’язове Конотопського району в родині робітника-залізничника.
Навчався у В’язівській сільській початковій школі, Білопільській школі-інтернаті, в 1969 р. закінчив Конотопську школу-інтернат ім. М. Немолота.
В 1969–1974 рр. навчався на історичному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Спеціалізувався на кафедрі історії України. Був старостою групи, на останніх курсах керував науковим студентським гуртком факультету.
З 1974 по травень 2007 року працював в Роменському краєзнавчому музеї: науковим працівником, старшим науковим працівником, завідуючим відділом історії радянського періоду, завідуючим фондами, з липня 2007 по травень 2008 року виконував обов’язки директора музею. За час роботи в музеї проводив велику лекційну діяльність, досліджував історію рідного краю, поповнював фонди музею та ін.
Брав активну участь в громадському і культурно-мистецькому житті краю, в роботі комсомольської організації відділу культури, був членом лекторської групи Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, товариства «Знання» тощо.
З 1989 р. очолюю Роменську міськрайонну організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, член правління Роменського відділення Українського фонду культури.
Член Національної спілки журналістів України. Член Національної спілки краєзнавців України.
Г. Діброва, 2016 р.

«Написав лише тисячну долю того, що хочеться…»

(ДО 65-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Г. В. ДІБРОВИ)
В цьому році (2016 р. – прим.) виповнюється 65 років Діброві Григорію Володимировичу – відомому краєзнавцю Сумщини, члену Національної Спілки журналістів України і Національної спілки краєзнавців України, голові Роменської міськрайонної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Григорій Володимирович народився 1 грудня 1951 р. у с. В’язове Конотопського району Сумської області в сім’ї робітника – залізничного коваля. У 1959–1963 рр. навчався у В’язівській початковій школі, 1963–1967 рр. – у Білопільській школі-інтернаті, а в 1967–1969 рр. – у Конотопській школі-інтернаті ім. Михайла Немолота.
Після успішного закінчення школи життя повело молодого хлопця шляхом знань, дослідницької та краєзнавчої роботи. У 1969–1974 рр. він навчався на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, де спеціалізувався на кафедрі історії України.
Григорій Володимирович пригадує: «До дослідницької та краєзнавчої роботи долучився під час навчання в університеті, хоч її вибір і захоплення нею був визначений потягом до історії, історії рідного краю, котрий зародився в мені ще з дитинства… Пам’ятаю, як в дитинстві, розкривши рота, слухав у батьківській хаті розповіді колгоспників, що приходили часто до батька. Коли мені було 10 років, померла мама – Анна Фоківна, в нашій хаті чоловіки відчували себе вільніше, могли обговорювати різні проблеми, новини, згадати сільську старовину: революцію, бандитизм (саме бандитизм – так вони говорили), колективізацію, голод, війну… Наслухався на все життя. Особливо взимку, коли було так тепло і затишно біля розпашілої груби, а за вікном гула хурделиця і тріщав мороз. Так зараз не вистачає тої теплої груби і тих численних розповідей! А тоді ще навчився читати і читав, читав…».
Під час навчання в університеті юнак був старостою другої групи, брав участь у роботі (на четвертому курсі очолював) наукового студентського гуртка, що діяв при кафедрі історії України історичного факультету.
Працював у складі студентських будівельних загонів в Україні (разом із німцями), будував Київську гідроакумулюючу електростанцію біля м. Вишгорода в Київській області та в Казахстані – зводили будинки і зерносклад у Кустанайській області.
До навчання ставився дуже серйозно, багато читав, конспектував. Найбільше часу проводив в історичній бібліотеці, що на території Лаври. «Ще й зараз в пам’яті лунає чарівний передзвін лаврських дзвонів. І донині часто буваю під час курсів, відряджень, просто спеціальних поїздок до Києва в історичній бібліотеці, і оцей дзвін завжди повертає у юність, у студентські роки.
Запасу, набраного під час університетського навчання в бібліотеках і архівах, вражень, ідей, задумів з тих літ вистачить і по день сьогоднішній і ще довго вистачатиме в майбутньому», – наголошує Григорій Володимирович.
З 1974 р. Г. В. Діброва працює в Роменському краєзнавчому музеї: старшим науковим співробітником відділу радянської історії, завідуючим відділом історії радянського періоду, заступником директора з наукової роботи, завідуючим фондами. З липня 2007 по травень 2008 рр. – чи не в найскладніший і переломний період в історії Роменського краєзнавчого музею – Григорію Володимировичу довелось виконувати обов’язки директора цього музею. Саме тоді чи не найбільше за все життя зазнав розчарувань і людської підлості та зради, але витримав, вистояв, залишився в краєзнавстві і журналістиці, в культурно-мистецькому житті краю. Хоч саме через це, мабуть, через кілька років серце дало збій і довелося вже боротися за життя…
Як зазначає науковець Т. Беценко, для Григорія Володимировича Діброви показником виміру його сутності як особистості є численний науковий та творчий доробок – статті, публікації, матеріали – власне те, над чим він працює, чим повсякчас живе, страждаючи, радіючи. Надзвичайно широкий та вагомий діапазон літературно-науково-публіцистичних розвідок Г. В. Діброви, які друкувались на сторінках журналів «Соціалістична культура», «Народна творчість та етнографія», «Пам’ятки України», «Пам’ять століть», «Наше слово» (Польща) та ін. Краєзнавець має сотні публікацій у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, нарад, обласній і районній періодиці (газетах «Комуністичним шляхом» (нині «Вісті Роменщини»), «Ленінська правда» (нині «Сумщина»), «Червоний промінь» та ін.).
Для Г. В. Діброви творча праця, безмежна закоханість у свою справу, історію, рідне місто, людей ставляться понад усі цінності цього світу. «І кожна моя стаття (чи короткий допис), – пригадує краєзнавець, – це велика робота. І не просто кропітке зібрання архівних матеріалів (у Москві, Києві, Харкові, Полтаві, Сумах…), а тривале листування, безперервні пошуки, конспектування, виписки… Часто вихід тієї чи іншої публікації зумовлював виникнення ряду додаткових заходів: проведення вечорів, зустрічей, нарад, народження нових доповідей… І так до безкінечності».
З-під пера Г. В. Діброви вийшли ґрунтовні праці, присвячені історії та діяльності Роменського краєзнавчого музею, історії міста Ромни, зв’язкам Т. Г. Шевченка з Сумщиною, життю та творчості кобзарів Євгена Адамцевича, Івана Запорожченка, скульптора, кінорежисера, драматурга Івана Кавалерідзе, письменника Григорія Нудьги, Григорія Майфета та багатьом діячам науки і культури, уродженцям Роменщини, пам’яткоохоронній справі в краї тощо. Серед статей, які привернули увагу громадськості, варто згадати і статтю про необхідність археологічних розкопок в місті з метою визначення віку міста Ромен, що отримала широкий розголос і, фактично, прискорила початок археологічних досліджень міста.
Завдяки наполегливості Г. В. Діброви повернуті із забуття добрі імена репресованих земляків – археолога, мистецтвознавця, музейного працівника М. О. Макаренка, письменника Б. Антоненка-Давидовича, державного діяча Я. Х. Тягнибіди, першого директора Роменського краєзнавчого музею М. М. Семенчика, науковця музею І. П. Галюна, що загинув від рук сталінських опричників у 1938 р.
Пошуковець почав збирати матеріали про М. О. Макаренка, коли вчений мав тавро репресованого ворога. Г. В. Діброва першим на Сумщині опублікував статтю про свого славетного земляка ще в 1981 р.
Краєзнавець неодноразово їздив до Москви, збираючи по крихтах матеріали про Б. Антоненка-Давидовича. Він зустрічався з донькою письменника І. Голуб. Привіз для музею цінні й раніше невідомі матеріали про її батька. З ініціативи Г. В. Діброви Роменська районна бібліотека названа ім’ям Бориса Антоненка-Давидовича.
Заслугою Г. В. Діброви є збір та видрук матеріалу про поета-емігранта Л. Полтаву. Його вірші з допомогою Г. В. Діброви побачили світ одними з перших в Україні. Григорій Володимирович підготував розвідку про ізраїльського поета М. Коробова, на честь якого було влаштовано вечір.
Окреме коло зацікавлень Г. В. Діброви – історія виникнення, становлення та розвитку на Сумщині кобзарства, театру, преси, освіти, бібліотечної справи та ін.
Вічною темою, пам’яттю і болем для Г. В. Діброви є страхіття війни, що мужньо витримали його земляки. Так з’явилася книга «Роменщина у полум’ї війни» (1999 р.). Григорій Володимирович опублікував низку матеріалів про Героя Радянського Союзу К. С. Гнідаша, безпосередньо працював над створенням музею на батьківщині Героя в с. Салогубівка.
Г. В. Діброва понад усе любить і шанує людей, особливо ж своїх земляків. Він прагне віднайти кожне забуте ім’я, донести до сучасників інформацію про співвітчизників. У зв’язку з цим Г. В. Діброва взявся за цікаву і водночас дуже складну справу – створення бібліографічного довідника. Чимало статей написано ним до книги «Сумщина в іменах».
Григорій Володимирович – відомий на Сумщині творець музейної справи. Завдяки його справжньому патріотизму в свій час були створені музеї в Смілому, Василівці, Перекопівці, Новопетрівці, Чернечій Слободі, літературного життя краю в Роменському ВПУ-14 (вищому професійному училищі), в ньому ж – музей бойової слави, музей П. Й. Капельгородського в с. Деркачівка, музей О. А. Деревської в школі-інтернаті м. Ромни та ряд ін.
З ініціативи та за участі Г. В. Діброви відкриті меморіальні дошки П. Ю. Ключині (приміщення Роменського краєзнавчого музею), П. Й. Капельгородському (на будинку колишнього духовного училища). Краєзнавець піднімав питання про встановлення меморіальної дошки Є. Адамцевичу (а встановили земляки із Санкт-Петербурга), про встановлення пам’ятного знаку жертвам голодомору 1932–1933 рр. на Роменщині, меморіальної дошки Г. Майфету – репресованому письменнику з Ромен. Григорієм Володимировичем неодноразово ініціювалось питання про створення художнього музею, музею кобзарства, музею театрального мистецтва і художньої самодіяльності Ромен (про нього інколи говорять як про музей С. Й. Шкурата). Хотілося б вірити, що вони-таки з’являться в літописному Ромні.
Г. В. Діброва зініціював поїздку членів Роменської міськрайонної організації товариства української мови імені Т. Г. Шевченка на могилу земляка, приятеля Т. Г. Шевченка – Г. С. Вашкевича. З того часу до його могили не заростає стежина людської пам’яті і поваги, щорічно її відвідують вдячні земляки і шанувальники.
Г. В. Діброва багато сил, енергії, натхнення віддає організації культурно-просвітницької роботи, підготовці вечорів, зустрічей, конференцій у Ромнах, Сумах, Києві.
У 1989 р. Григорій Володимирович створив і очолив у Ромнах товариство української мови імені Т. Г. Шевченка – нині Роменську міськрайонну організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Він був активним членом товариства «Спадщина», Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, товариства «Знання».
Григорій Володимирович неодноразово надавав допомогу авторам цих рядків у зборі матеріалів про славетного земляка, останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського. В червні 2010 р. краєзнавець взяв активну участь у презентації книги Петра Михайловича Коцура «І летять лелеки до своїх осель» в Недригайлові, що на Сумщині. Він опублікував низку наукових розвідок про українську родину істориків Коцурів.
Г. В. Діброва не тільки науковець, історик, закоханий у факти, у правдивість та об’єктивність висновків, а й прекрасний лірик, наділений тонким поетичним хистом. Його вірші неодноразово друкувалися в періодиці, в збірці з романтичною назвою «Пелюстки Ромен-цвіту» (1993 р.).
Після виходу на заслужений відпочинок краєзнавець продовжує наполегливо працювати над упорядкуванням зібраних матеріалів, пошуком нових архівних документів з історії рідного краю, продовжує велику пошукову роботу, не стоїть осторонь громадського і культурно-освітнього життя міста і району. Він любить повторювати, що краєзнавці на пенсію не йдуть.
Григорій Діброва оцінив свій творчий доробок так: «А взагалі – написав лише тисячну долю того, що хочеться…». Віримо в те, що попри складне матеріальне становище, відсутність належного житла та деякі інші негаразди, Григорій Володимирович напише не один десяток нових праць, попереду в нього ще багато відкриттів. Адже він, як підкреслено в одному із дописів про краєзнавця, з когорти літописців (П. Нищий «З когорти літописців»).
«Григорій Володимирович – чудова людина, а вже тоді – відомий громадянин України, патріот своєї Батьківщини, історик, краєзнавець, науковець. Саме людські якості, такі як розуміння, доброта, глибока порядність, вроджена інтелігентність, талановитість, прагнення допомогти завше привертає до нього увагу. Мабуть, тому повсякчас тягнулися й тягнуться до Григорія Володимировича люди. І так непомітно для себе і для інших він виплекав не одне покоління вчених – виплекав прикладом свого життя, самовідданої праці» – так влучно писала про ювіляра сумський науковець Тетяна Беценко.
П’ять років тому рідна кафедра стала одним із ініціаторів проведення в Ромнах Всеукраїнської наукової конференції «Літописець Посульського краю», присвяченої 60-річчю від дня народження Григорія Діброви. До ініціаторів її проведення долучилися Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Роменська центральна міська бібліотека для дорослих імені Бориса Антоненка-Давидовича, Роменська міськрайонна організація Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Сумська обласна організація Всеукраїнського товариства краєзнавців.
У конференції взяли участь музейні працівники, вчені, педагоги, краєзнавці. З доповідями виступили, зокрема, І. П. Мозговий – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Української академії банківської справи [нині Інститут бізнес-технологій «УАБС» СумДУ], Т. П. Беценко – доктор філологічних наук, доцент кафедри української мови Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, В. О. Артюх – кандидат філософських наук, доцент Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, Н. С. Подоляка – кандидат історичних наук, науковий редактор робочої групи «Зводу пам’яток історії та культури України», В. В. Бугрим – доцент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Української міжнародної академії оригінальних ідей, В. М. Скляренко – кандидат економічних наук, голова Вільшанської первинної організації ветеранів України, краєзнавець, В. В. Лях – старший викладач Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, отаман Сумської паланки міжнародної громадської організації, І. К. Абаровський – завідуючий Недригайлівським краєзнавчим музеєм Державного історико-культурного заповідника «Посулля», член Всеукраїнської спілки краєзнавців і Національної спілки журналістів України.
Свої доповіді підготували на конференцію О. С. Малко – краєзнавець, заступник голови правління громадської організації «Роменське земляцтво», Н. В. Момот – завідуюча відділом історії краю Державного історико-культурного заповідника «Посулля», О. В. Іващенко – завідуючий музеєм Петра Калнишевського Державного історико-культурного заповідника «Посулля», В. В. Литовка – учитель біології Роменської загальноосвітньої школи № 5, Н. Й. Карпенко – педагог, краєзнавець, голова Роменської районної організації ветеранів, П. З. Нищий – краєзнавець.
Свої доповіді на конференцію надіслали наші земляки – доктори історичних наук Анатолій і Віктор Коцури з Києва та Переяслав-Хмельницького, доктор філологічних наук Олексій Вертій, головний редактор Сумського інтернет-проекту «Сумський історичний портал» Геннадій Іванущенко та ін.
Із доповіддю про розвиток історичного краєзнавства, про здобутки місцевих краєзнавців та проблеми в розвитку краєзнавчого руху виступив Григорій Діброва.
Історичний факультет, кафедра української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка щиро вітають Григорія Володимировича зі славним ювілеєм! Своє життя він пов’язав з подвижницькою, пошуковою, краєзнавчою роботою, якій віддав і віддає всього себе, працюючи в цій царині.
Ми раді, що доля пов’язала Вас із історичним факультетом нашого вузу, де Ви навчались, а потім з Посулянським краєм, Роменщиною.
Ваша самовідданість праці, людська порядність, негасимий творчий запал добре відомі на історичному факультеті. Нинішній ювілей, який Ви святкуєте в колі колег і друзів, – важливий рубіж на шляху до нових славних звершень і творчих перемог.
Дорогий Григорію Володимировичу, щиросердно бажаємо Вам і Вашим близьким довгих років життя, міцного здоров’я, достатку, родинного затишку.
Нехай завжди будуть поруч любов рідних, повага краян і успіх у всіх починаннях!

Анатолій Коцур, професор, доктор історичних наук, завідувач кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Галина Коцур, кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Матеріал взятий з Бібліографічного покажчика Сумської універсальної наукової бібліотеки, Суми 2017.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *