Будаков Андрій | Ромен. Літературно-історичний альманах.

Чоловічі сни

Я міцно спав, і уві сні У карти грав, пиячив, Скакав по полю на коні, Бив ворога добряче. Потужно м’язи розминав – Жінки всі шаленіли.

Ой, як гарно б ми жили Якби не оті ВОНИ. Через них уся біда, Що аж злоба заїда. Покосилась наша хата Бо у них морда

Я мрію описати пори року. Як золото вкриває восени Зелене листя, наче ненароком, А потім десь зникає, як ті сни. Як сніг летить, як крутить

Я небо бачив не з Землі. Я Землю бачив з сині неба. Ставало солодко мені. І щастя більшого не треба. Пірнаю вгору я, і вниз.

Батьки навчали нас ще з давнини: Постукай. І тобі відчинять двері. Можливо що прийшов і не туди, Але завжди запросять до вечері. І я, керуючись

ХТО ВОНИ? Син у батька запитав: – А як звуться люди, Що в городах там і сям З лопатами всюди? Не розігнуть і спини, День