Краю мій Роменський, батьківський мій краю, Я тобою тішусь, а себе караю. Чи за те, що довго світом я блукала І тобі віддала я нікчемно
Позначка: Валентина Донецкая
Люди скажуть, як зав’яжуть
Хто таке сказав, не знаю: (Кожний свою думку має) Не бери з Засулля жінку, а козу у Овлашах. По спині – мурашки. Жах! Це комусь
Тихо несе свої води Сула
Тихо несе свої води Сула Ген, ген від Ромену до самого Псла. Схилилися верби, дрімають човни. Журавлі відлітають, курличуть вони. З кручі високої – дзвони,
ТЕПЕР Я ЗНАЮ
– Собі – То – будяки, а то – колюче терня. В обличчя – буревій. На серці – майота. У спогади вона мене поверне. Щось
ПО ДУШЕ ЕСИ И ТЕЛО
Пожелтел вишнёвый лист, опала слива. Я сегодня, чем богатый? Чем счастливый? Сколько был не одиноким, одиноким сколько был. Но всегда любил свободу. Жизнь по-своему любил.
ГЛУПАЯ ЗАТЕЯ
Луч последний солнца заглянул в окно. За соседской крышею спряталось оно. Уронила яблоня переспелый плод. По течению реки я отпустил свой плот. Где-то омут, где