Оця верба, що вже похила, Гілками хату Насті тре, Хрестом підійде до могили, Коли бабуся Настя вмре. Була, як писанка, вродлива, З косою довгою, як
Позначка: Ромни
Забутий вірш
У сороки зима на два боки, Добрі вісті несуть її крильця. А у тебе були білі щоки І коса, наче яра пшениця… Пам’ятаю сказала тоді-то,
Я народився в тім краю
Я народився в тім краю, Де пахнуть роси, Де юні подруги в маю Ромен вплітають в коси. Там, серед гомону дібров, Де юність казку ткала,
Ікони плачуть…
Ікони плачуть… Покуть у печалі… Згорнули крила білі рушники, У лузі мавки гучно закричали, Засохли в полі сині волошкИ. І плачуть верби… Схлипує калина… У
Ми все повернем те, що нам належить
Ми все повернем те, що нам належить, Міста і села, і ліси, і води. Бач, нас ізроду ворог наш бентежить, Та ми звемось не стадом,
Моє повинно стати кращим
Моє повинно стати кращим, Моя Земля, будинок, моя праця, І не дозволю ледарям пропащим, Забрати серце…. Ні!!! Нізащо! Бо я вкладаю серце в кожне слово,