Вечностью дышит божественный свет Древней Полярной звезды. Холод, пронзающий тысячи лет Дремлющей тайной мечты. Свет путеводный потерянных душ, Радости призрачный дым Ровен, спокоен, прозрачен, могуч
Позначка: плин часу
У серці моєму – гордість
Матері й бабусі – це перші люди, котрим ми повинні підставляти своє надійне плече, допомагати їм, підтримувати фізично й морально. Цього “правила” дотримувалась і десятирічна
Туга
Коли зацвітає весна біля хати, На мене находить печалі пітьма, Не хочеться вірить, не хочеться знати Що рідної неньки й татуся нема. Не хочеться вірить,
Рікша
Те, що вуха недочули, Те, що очі недобачили, Перед долею зігнули Та безжалісно “збатрачили”. Дійсність виявилась глибшою, Як розвіялись ілюзії, Дуже легко стати рікшею Від
Ніч
Приходить ніч і знову біль, Думки, як оси, звідусіль: А чи проснусь? Чи встану я? Ну де ж ти, зіронько моя? То тіло судома бере,
Лелеки
Лопочуть крилами лелеки, Шумлять струмочками сніги, Думки мої летять далеко До тебе, сонечко, з нудьги. Ще сорок приморозків буде, Ще довго танутиме лід, Та серце