Всього на довгому віку бувало – Пекельного вогню, і горя, й зла… Щоб воля не примарою була, Щоб сонце чорним ні на мить не стало,
Позначка: плин часу
ШЕВЧЕНКО ЙДЕ ПО СВІТУ
І. … Здались крутими східці гвинтові До тихої робочої кімнати, Де легко мрію пензлем наздогнати, Де думи, наче хвилі у Неві… І марилися дні йому
Бо совість і пам’ять – єдині
( триптих ) Холодний дзвін. Жахливий дотик криги. Здавалося – ні краю, ні кінця! Тих сторінок не вирвати із книги, Що чорним болем вписані в
Леоніду Полтаві
(Біля меморіальної дошки Л. Полтаві на школі в с. Вовківцях) Ти прийшов не в хату –– В рідну школу. Повернувсь, “тож вип’єм самогону З самого
НЕТЛІННИЙ СКАРБ
Борис Грінченко укладає словник української мови. «Нет этой мовы, да и быть не может, Не может быть», – із мракобісся чуть. Зловісний погляд, дихання вороже,
Вечностью дышит божественный свет
Вечностью дышит божественный свет Древней Полярной звезды. Холод, пронзающий тысячи лет Дремлющей тайной мечты. Свет путеводный потерянных душ, Радости призрачный дым Ровен, спокоен, прозрачен, могуч