Буде біль нагород, будуть сироти, вдови, могили. Я над кожним загиблим сльозою подяки проллюсь. Так люблю мій народ, як, здається, іще не любила!!! Так пишаюся
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Буде біль нагород, будуть сироти, вдови, могили. Я над кожним загиблим сльозою подяки проллюсь. Так люблю мій народ, як, здається, іще не любила!!! Так пишаюся
Є коханка. Від слова “кохання”… А є жінка. Від слова “життя”. Та коханка – таємне єднання, А дружина – законне буття. Десь у серці двоїстість
Це до тебе пливуть почуттів кораблі, Зупиняючи вітер, що прагне за обрій Донести обережно зворушений флірт, Обрамований серцем у наміри добрі. Відчуття підіймають до сьомих
Диптих П.Д. 1. У цій хурделиці, завії так щасливо! Бо десь є ти! – високий, дужий, молодий! І родять зорі у снігах твої сади, І
Из моей будущей книги воспоминаний “Про моряков и море”. Про покойников – или хорошо, или ничего. На флоте есть похожее неписаное правило. Если рассказываешь о
Вперед… в минуле… Чи мені здалося? Вперед… в минуле… Дійсність ця гірка… Ми мріяли про райдужне майбутнє, А нас спіткала доля нелегка… Колись, ми й
Накотило… Пожив. І любив. Діти виросли. Вдома – кохана. Вже не красень. Замет сивини В голові. Там, де рана – Не кровиться, не біситься пульс.
Вперед… в минуле… Чи мені здалося? Вперед… в минуле… Дійсність ця гірка… Ми мріяли про райдужне майбутнє, А нас спіткала доля нелегка… Колись, ми й
Дела! Дела давно минУвшей старинЫ. Навроцкий сделал здесь железную дорогу. Чтобы купЕческая станция Ромны Могла уверенно шагать с другими в ногу. И превращений понеслася чередА.
Летіло будення так швидко в житті. Жбурляло мене в різні сторони — боки. Я рими, як скарб, все збирала в путі. В буття я робила
Не стой у меня на пути, фрагментируя даты, Врата в поднебесье открыты, пора улетать. Душа подустала быть в теле до скрежета сжатой И просит, для
Я давно не була на подвір’ї старенької хати, Не ступала ногою на батьківський рідний поріг, Де з теплом і любов’ю стрічала нас любляча мати, Коли