Уважно роздивившись себе у великому дзеркалі, Петро Війтик був майже повністю задоволений своїм виглядом. Високий, статурний, чорнявий чолов`яга з орлиним розлетом брів по-молодецькому дивився на
Позначка: філософія життя
Берези за вікном
Прожиті дні оцінюю не раз, Гортаю їх, як незабутню повість. Й до щему серце стиснеться щораз За згаяні роки. Й живуча совість Докором вдарить, боляче
Не ударь
Не ударь обидным словом, Ни проклятьем, ни хулою, ни рукой. А ударишь – потеряешь душу, Совесть, радость, счастье и покой. Слово резкое пронзает душу Побольней,
ЗАПАСНОЙ АЭРОДРОМ
ЗАПАСНОЙ АЭРОДРОМ А запасной аэродром, в натуре, Это, когда не принимает основной. Не все краснеют от стыда, и ловят кайф от «дури»*. И не считают
НЕХАЙ НЕ ПЛАЧУТЬ ВЖЕ СОЛОВ’Ї
ЄРЕСЬ Один друзяка, Василем зовуть його, Ми різних поглядів з ним, різної статури, Завжди при зустрічі пита мене, чого Байдужа я до нашої культури. Не
Намалюй мені сумління
Зорі Сіріє світло у вікні, Ховаються у небо зорі… А я не сплю давним – давно, Бо дух весни вита надворі. Самотнім ранком із душі