(Присвячується світлій пам’яті предводителя дворянства, мирового судді, депутата ІІІ Державної думи Російської імперії, статського радника, громадського діяча, Почесного громадянина міста Ромни, фундатора Лібаво-Роменської та Роменсько-Кременчуцької залізниць Г. М. Навроцького)
У пам’яті людської є закони:
Забути все не можна до кінця.
Та попри всі невидимі канони
Є люди, що не прагнуть до вінця.
У них слова – то зброя задля правди,
Діла – запам’ятаються в віках.
Вони не будуть маятись позаду,
Бо в їхніх жилах мрії вожака.
Такі не спинять дії за негоди,
Вони, мов сонце, світять на шляху.
То люди – щонайвищої породи.
Таких лиш раз зустрінеш на віку.
Людина – неповторний витвір Бога.
У думці птахом лине до небес,
І прагне щастя істинно простого,
Щоб образ в пам’яті людській воскрес.
Щоб забуттям не вкрилися здобутки,
Щоб шанувались зроблені діла,
Бо ті діла дивилися в майбутнє,
Щоб наша доля кращою була.
Не забувайте: в пам’яті є сила!
Історію не творять всі підряд.
І хай тепер лишилась лиш могила –
Вперед рушаємо, не дивлячись назад.
Вклоніться низько, бо попід камінням
Спочили ті, що вам дали життя.
Їх серце мужнє… По його велінню
Вони боролись за людське буття.
Запам’ятайте: пам’ять в душах вічна!
Спиніть свій крок, подумайте про тих,
Які для вас проклали вже дорогу…
Мовчать. Живуть у душах. Гомін стих.
I
Знов людські засніжило пороги,
І на вулиці вже ні душі,
Січень знов приморожує ноги,
Щоб Різдвяні пекли пироги.
Святий вечір заходить до хати,
Наступає назначена мить –
Сина батьку народжує мати,
Бо так Бог у цей день їм велить.
Під покровом Святої Марії
Син Григорій побачив цей світ,
Йому небо дарує ті сили ,
Щоб в серцях розтопити весь лід.
Спить у яслах мале дитинчатко,
А на небі зійшла вже Зоря,
На порозі Великеє свято,
Бачить сни оте Боже маля.
У видіннях виспівує ангел,
Диво-співом скликає усіх,
Щоб небесні незнані створіння
Для маляти плели оберіг.
Оберіг на життя надвеличне,
Оберіг на здоров’я, на міць,
Оберіг на діяння безгрішні
Під покровом небесних зіниць.
Вже пройшло безтурботне дитинство,
І Григорій в дорогу подався,
Харків радо його зустрічає,
Щоб він розуму тут набирався.
Він обрав юридичні науки,
Щоб в законах всю мудрість черпати,
Тож донині величні заслуги
Бережуть його пам’ять так свято.
Рік за роком Григорій учився,
Те навчання – то обрана справа.
В двадцять п’ять цей урок закінчився,
Він іде кандидатом права…
II
Церков священні куполи,
Сули нестримної потоки…
Стрічай, Ромене, знов синів,
На цій землі їх перші кроки!
Григорій:
Добридень, Матінко моя,
Моя маленька батьківщино,
Ти є прославлена земля,
Моя душа, моя перлина!
Роки тікають… Знову тут.
Я, наче хлопчик, в тому полі
Біжу сховатись від усіх,
У Бога попросити долі.
Я повернувся, я живу…
Моя домівка… я щасливий!
Ромене мій, тебе люблю,
Бо ти мені даруєш сили!
Зроблю усе, щоб ти розцвів,
Немов жоржина в світлі літа.
Мені Господь так повелів:
Тебе плекати, наче квітку.
Отак Григорій промовляв,
Додому зранку повернувшись.
Він рідний вітер привітав,
Його дух здалеку зачувши.
Повіт Роменський розквітає,
Бо посередник мировий
Вже на посаді засідає,
Всіх проводжає в шлях новий.
В управі – інший голова,
Суддя Роменської округи,
Він предводитель всіх дворян.
Він – дворянин. Його заслуги
Несуть лиш мир в людське життя.
Повага- в серці у народу
І віра в краще майбуття
На світле щастя, на свободу!
Колезький радник, секретар,
І статський радник наш Григорій,
Він розум має в голові
І в діях завжди він бадьорий.
Повагу має у людей
За те, що бореться за Правду,
І у важливих всіх ділах
Ніколи не стоїть позаду.
Сміливий, сильний до кінця,
Стає мудрішим із роками,
Не прагне в серці до вінця,
Вночі він радиться з зірками…
III
Керівництво дає вже наказ:
Кременчук із Роменом з’єднати.
А Пєчковський вже в котрий, бач, раз
Не бажає свій дозвіл давати:
Наче гори навколо Ромену,
Наче вся Лозова – це болото…
З тягарем неймовірного щему
Він свою починає роботу.
Але плани його не вдаються,
Бо Навроцький не кидає справи,
Хоч колеги у серці сміються,
Лист несе до міської управи.
Комітет у Ромнах він збирає,
Щоб проект залізниці подати,
І дослідження гір починає,
Щоб усі перепони здолати.
Бо Ромен тоді славився дуже:
Виробництво, торгівля завзята.
Через ці заборони байдужі
Втратить місто добра забагато.
Петербург. І Навроцький теж тут,
До чиновників він поспішає,
Бо чекає на праведний суд.
Сподівається. Розповідає.
Мазаракі з ним поруч стоїть,
Щоб підтримати словом і ділом,
Бо нелегко усе пояснить:
Треба вистраждать духом і тілом.
Кошти власні дає знову він,
І бюджетні іще докладає.
Він – Ромену прославлений син,
Бо ціну справжню справі цій знає.
Вже будують залізні шляхи.
Кременчук із Роменом з’єднати,
Щоб на ці і майбутні роки
Різні відстані легко долати.
Все збулося, як він і хотів,
Через те і Почесним обрали.
Нагороду, де сам він учивсь,
Його іменем радо назвали.
Депутатом у Думі він став,
Для народу роками трудився,
Залізницю не він будував,
Та за неї до Бога молився.
Отаке незвичайне життя.
Нам за приклад і всім на пошану.
Ця дорога веде в майбуття,
В путь величну, далеку, жадану.
У коханні Григорій прожив
Під крилом у дружиноньки Ольги,
І у щасті, у мирі творив,
Пробиваючи всім нам дорогу.
Слався, місто, у пам’яті днів,
Слався вічно в очах у героїв!
Рік за роком минають віки,
Буде пам’ять одвічно святою!
Бо понині цвіте наш Ромен,
І каштани весну зустрічають,
Із полотен місцевих знамен
Квіт ромашки до неба злітає!
***
Навроцький – ось його ім’я!
Таке ім’я живе віками!
Послухай пісню солов’я
Між виноградними рядами.
У пісні тій душа кричить,
Бо серце зрушити не сміє.
У склепі свічечка горить,
Стікає з воском дух надії…
Запам’ятайте! Він живий!
У ваших душах пам’ять вічна!
Навроцький… вам він не чужий:
Для вас щасливу долю зичив!..
Примітки:
Мазаракі Максим – роменський дворянин, штабс-капітан;
Пєчковський Костянтин – гірничий інженер, голова комісії з будівництва Лібаво-Роменської залізниці та Кременчуцької колії.