Час відступає безсило перед вулканічним клекотом високих дум. Шевченко, як майже всі генії, не мав легкого життя. Страждав разом зі своїм поневоленим народом. Він належав до тих нечисленних обранців людства, які не дбають про власне щастя, бо все їхнє життя – це боротьба за правду. Слова з його поезії «Муза» прочитуються й сьогодні як
великий заповіт:
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай за мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду…
Шевченко сприяв самоусвідомленню української нації та став на захист народу своїм поетичним словом. Він пишався своїм родом, дідом-гайдамакою, поколіннями предків-бунтарів, історією, народом.
Кобзар промовляв до світу мовою і голосом свого народу. Шевченко безсмертний завдяки українській мові, а українська мова безсмертна завдяки Шевченку.
Перша подорож Т.Г. Шевченка по Україні відбулася в 1843-1844 роках. Бував Шевченко і у Ромнах. Відвідини Роменського краю залишили помітний слід у спогадах і творчості поета. Так неодноразово він зустрічався з Григорієм Вашкевичем, який був його щирим приятелем. Тут Шевченко написав портрет дворянина Р.Лукомського, виконаний олівцем. Добрими знайомими Т.Шевченка із Смілого були письменник і журналіст Степан Громека (1823-1877) та Володимир Терлецький (1865 бл.1928) – священник-публіцист, викладач духовної семінарії в Полтаві. Улітку 1845 року, подорожуючи по Україні, Тарас Шевченко відвідав знаменитий тоді Іллінський ярмарок у Ромнах. Подія лишилась в пам’яті й згадалася поетові через багато літ, в останні дні перебування на засланні. Спогад немовби наближав до рідної землі й від того ставав особливо дорогим, виразним до подробиць. Про Ромни згадував Тарас Григорович у поемах «Великий льох», «Княжна», повістях «Наймичка» та «Капітанша». Бережуть і роменчани пам’ять про перебування Кобзаря в рідному місті: його іменем названо Парк культури, бульвар; у місцевому краєзнавчому музеї розгорнуто спеціальну експозицію, присвячену поетові та його перебуванню на Сумщині.
Справжньою окрасою Ромен є пам’ятник Т.Г. Шевченку роботи видатного українського скульптора Івана Петровича Кававлерідзе. В кінці 1917 року Кавалерідзе приїздить до Ромен і всю свою величезну енергію вкладає у створення монументального пам’ятника Тарасу Шевченку. Зведений 1918 року, він донині вражає глибоко художнім вирішенням образу, монументальною виразністю і значимістю скульптурної композиції, ліричною силою авторського освідчення в любові до рідного народу.
Образ Кобзаря, пафос його полум’яної поезії постійно, впродовж багатьох років наснажували творчість І.П. Кавалерідзе. Він – автор монумента Т.Г. Шевченка в Полтаві, учасник багатьох (починаючи з 1909 року) конкурсів на кращий проект пам’ятників поетові. За мотивами його творів як режисер поставив кінофільм «Злива», що вийшов на екран в 1929 році, а також «Коліївщина», «Прометей». Відштовхуючись од нескореного шевченківського Прометея, створив І.П. Кавалерідзе і пам’ятник Героям революції в Ромнах.
Тарас Григорович зображений в глибокій задумі. Поет сидить на брилі, що наче виростає з-під землі.
На постаменті викарбовані рядки з поезії Шевченка «Марку Вовчку», (1859):
…І оживу, і думу вольную на волю,
Із домовини воззову.
Нині цей монумент є однією із цінних пам’яток Ромен і Сумщини. Це не лише своєрідна візитівка міста, це певним чином душа – те, що є близьким кожному, хто народився, виріс чи живе в Ромнах. Це пам´ятник, біля якого проходить більшість урочистостей, святкувань, а також улюблене місце для перших сімейних фото молодят.
Має свою історію і пам’ятник Т.Шевченкові, встановлений біля смілівської хати Феодосія Сахна. Ще 1963 року сумський скульптор Яків Красножон подарував йому погруддя Кобзаря для встановлення його в центрі Смілого. Та місцева влада розцінила це як небезпечний вияв «націоналізму». І заборонили, мотивуючи свою відмову тим, «що для пам’ятника Тарасу Шевченку в Смілому нема підходящого місця». І тоді Феодосій Сахно, власноруч спорудивши постамент, встановив цей пам’ятник на батьківський садибі.
З часом поруч з погруддям Т.Шевченка з’явилися мармурові бюсти Лесі Українки та Івана Франка, теж подаровані їх автором – Яковом Красножоном.
Ф.Сахно мав славу одіозної людини, зокрема й через те, що на базар виносив картину, де були зображені розкішні церкви, знищені в 20-30 роках. І коли хто хотів її купити, відповідав: «Не продається. Намалював оцю картину, щоб люди знали, яке наше Сміле було колись гарним та щоб історією його цікавилися».
До кожної річниці від дня народження Тараса Шевченка в усій Україні і за кордоном відбуваються заходи з ушанування пам’яті найвідомішого українського письменника. Слова поета несуть сьогодні людям натхнення та підтримку. Під час Революції гідності (2014 р.) звучало Шевченкове Слово. «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! – лунало під час подій на Майдані. Ці слова проголошував Самвел Нігоян (вірменин). Це були його останні слова.
Шевченко єднає не тільки український народ, а й людей цілої планети. Бо він – Месія, борець за праведне життя.
Заповіт Кобзаря перекладений на 147 мов світу.
Радію, що Шевченко живе поміж нас більше 200 років.
Ігор Любивий,
завідувач Смілівського краєзнавчого музею