Чи винен жайворонок
Чи винен жайворонок в тім,
Що маю душу, вкриту болем?
Чи здатен його срібний дзвін
Із мене вивернути втому?
Чи здатен він їдку печаль
Розсікти на дрібні осколки,
І чи його підхмарна даль
Розвіє їх над тихим полем?
А може, він досаді злій
Дасть і пораду, і розраду,
Чи краще спільно з ним в двобій
Вступити за життєву радість?..
Й здобути перемогу в ній!
Купальське багаття
Згас день у тиші вечоровій,
Туман скрізь сивий, мов полин,
І липи пахощі медові
Вітрець відносить до ялин.
А біля них скрипучі верби
Понахилялися униз,
На білій хмарці місяць легко
Рожевим серпиком завис.
А на галявині край річки,
Що тихо миє береги,
Купальське полум’я, мов стрічки,
Звивалось димом догори.
Тут жарти, сміх і спів юнацький,
І танцю вихор молодий,
Розкута воля, дух козацький,
Лились потоком гомінким.
Щоб бути сильним і здоровим,
Крізь полум’я стрибали всі,
Так розсівалися тривоги
І не чіплялись духи злі.
Стихає свято і дівчата
Під сплеск опалої роси
Вінки на воду йдуть спускати,
Щоб взнати долю на роки.
Весняний мотив
Вже бабуся-зима у свій білий клубок
Сніговіїв домотує нитку,
На ставках розривається чистий каток,
Будить воду з обіймів сповитку.
Скоро дзвоном весни непосиди-струмки
Голубим засіяють промінням,
На проталинах знов зарясніють квітки,
Відкриваючи пору цвітіння.
Вітер музику створить на вірші лісів,
Зладить сани зимі до від’їзду,
І запросить прийти веснянії дощі,
Щоб помити пташинії гнізда.
В теплі ранки розкриляться стиглі бруньки,
Ніби вибухнуть сміхом зеленим,
І розсипле весна з молодої руки
Найсвітліші свої акварелі.
Райдуга
Гроза, як птаха грізнокрила,
На землю впала з висоти,
Шугала блискавку, громила
І геть сховалась за горби.
За нею райдуга прослала
Пучок барвистий у ліси,
Пливла, вилася над ярами,
Всміхалась кольором краси.
До сонця лагідно тулилась,
Вбирала променів снагу,
А потім ніби притомилась
І впала росами в траву.
Весняне поле
В очах застиг зелений килим –
Смарагду молоде зело.
І лісополоси гордливо
Вартують траси полотно.
Окраєць чорного масиву
Лоснів від свіжої ріллі,
Гінких тополь галуззя сірі
Бруньки розкрилюють малі.
Полянками жовтіє пшінка,
Сивіє різьблений полин
І жайворонка пісня дзвінко
Виводить в поле трактори.
Вдихаєш голубінь простору.
Очима в сонце, в неба вись,
Як винорадною лозою,
Натхнення з працею сплелись.
Яблука
До мого порогу знову осінь котить
Яблуневе листя, яблуневий сум,
Туляться до хати і на підвіконня,
Наче тих маляток, яблука несуть.
Радісно приймаю, як гостей жаданих,
Вкутую у сіно – холод не пройме…
Звивистою стежкою десь там за горами
Сніжна і сердита вже зима іде.
В хаті пахне сіном, м’ятою і медом,
Яблука притихли, в спокої лежать,
Та ночами чую, як в своїй постелі
Щось своє шепочуть і зовсім не сплять.