Заметіль
Закапелками Ромену
Серебриться заметіль.
У фаті, як наречена,
Стеле милому постіль.
Скрізь білесенькі подушки
Напрочуд, як пух, м’які
Вид січневої пирушки…
І думки – п’янкі й легкі.
Хоч весни й бажає серце,
Та й зими такої жаль.
Скинь же в для сміття відерце
Зайвий смуток і печаль.
Ромен
Сумщини перлина – «Ромен»
Красується тисячу років.
Багато достойних імен,
Хоч як не дивись з усіх боків.
Три церкви ударять у дзвін –
І я в забутті завмираю.
По пагорбах стелеться дзвін,
Немов попадаєш до раю.
Вражає каштановий цвіт
І клумби квітчасто – духмяні.
Неначе у місті весь світ
Межує із Богом на грані.
Не місто а творчий музей,
Обвитий рікою Сулою.
Хіба що який Фарисей
Не згодиться в цьому зі мною.
Під ноги летять голуби,
В коханні вінчається молодь,
А дітки ростуть, як гриби,
І серце охоплює солодь.