Я віддав життя своє роботі,
Все до крихти людям я віддав.
Пацієнтів моїх тисяч сотні
Від недуги, зла я врятував.
Все робив це чесно дні і ночі.
Вихідних, святкових не було.
Я на виклики збиравсь охоче
На лінійці в хутір чи в село.
Знав: мене чекають важко хворі.
Часу гаяти не можна. Ні!
Дощ періще. Темрява надворі.
Часто застрявав наш віз в багні.
Надавав я допомогу дітям.
Вдома роди в породіль прийшов.
Часто поміч надавалась літнім,
Хворим бабусям і дідусям.
Я не ображався ні на кого,
Хоч отримував низьку платню.
Біля ліжка хворого важкого
Ніч проводив часто не одну.
І тепер, гуляючи надворі,
Тихо йду старечою ходою.
Впізнають мене колишні хворі,
Дякують, вітаються зі мною.
Це для мене є найбільша радість.
Це – найбільша нагорода є!
Забувається враз навіть старість.
Сил пожить ще трохи надає.
Вересень 2006 р.