У квітні цього року група членів редколегії – В.О. Плашкіна, В.І. Яковлєва на чолі з головним редактором Віктором Клейніхом, а також із участю кореспондента газети „Ромни- Данкор” Тетяни Івасин побувала на міському кладовищі, що по вулиці Дудіна. Там ми ознайомилися зі станом могил і пам’ятників наших знаменитих земляків, почесних громадян древнього Ромна. Саме їх стан і дає реальну картину нашого ставлення до тих, хто свого часу творив сучасне і майбутнє рідного краю. До речі, відвідини відбувалися в дні „проводів” після Великодня, коли всі мешканці Ромна прагнуть причепурити і доглянути та прикрасити квітами могили своїх рідних та близьких.
І що ж ми побачили? Ось могила письменника М.Д. Бажанова, який був членом Спілки письменників СРСР і написав відомі книги „Рахманінов”, „Танєєв”, перекладені на провідні європейські мови, повість „Мерілін дю дак”, а також інші твори. Нині це полання забуте земляками. Нагадаємо, що на будинку, де колись мешкав майстер слова, встановлена меморіальна дошка, його ім’ям названа одна з вулиць міста. Здавалось би, ми шануємо відомого земляка за його вклад у скарбницю літератури. Але ж могила, якій уже 24 роки (помер Микола Данилович 13 січня 1985 року), знаходиться в занедбаності, тут купи сміття, опалого листя.
Ми, звичайно, навели порядок, як змогли: прибрали сміття і замели коло могилки, але ж пам’ятникові потрібна реставрація, він похилився від коріння, що росте під ним, місце для фотографії пустує, немає і огорожі.
Зупиняємося біля могили Василя Васильовича Панєвіна, який помер 26 червня 1900 року на 68-му році життя. Він входив до комісії по будівництву Олександрівського собору (потім став старостою), передав 300 рублів (дуже велика сума на той час) на верхні яруси Олександрівського собору. Купив двір на вулиці Коржівській за 1500 рублів, котрий подарував у власність церкви. У 1882 році він побудував біля собору кам’яний дім вартістю 700 рублів для жіночої школи, в котрій навчалося 60 дівчаток різного звання. За його рахунок утримувався хор півчі собору. Будинок, в котрому мешкав цей меценат, зберігся по вулиці Тельмана (біля взуттєвої фабрики). Як же утримується могила людини, яка стільки зробила для нашого міста? Надгробник на ній розбито (горішня частина), мармуровий хрест валяється на землі, огорожу потрібно відновлювати.
В занедбаному стані і могили Олександра Михайловича Терновця, почесного громадянина міста Ромни, та Леонтія Степановича Терновця, брата Терновця Івана Степановича, найбагатшого купця і найбільшого в свій час мецената Ромен. Одна з його добрих справ: скупивши дворянську землю, він пробив вулицю від Великої Роменської до Панської, котра була названа його іменем – Терновецька (нині це вулиця Руденка). Необхідно відновити історичну справедливість і повернути назву цієї вулиці її засновнику – почесному громадянину міста І.С. Терновцю.
Л.С. Терновець – член комісії по будівництву Олександрівського собору. 5000 рублів сріблом – половину витрат на іконостас для собору Олександра Невського він прийняв тоді на себе. Був головою міського попечительства. Всі ікони в церкві на кладовищі опоряджені за його рахунок і зроблено багато нових.
Єдина дочка Леонтія і Ганни Тернівців – Єлизавета (прізвище по чоловікові Єнкіна). Коли вона померла, Л.С. Терновець прийняв на себе посаду старости.
Могила Григорія Миколайовича Навроцького зовсім забута земляками. Капличка руйнується. Дах поріс мохом і травою, в заглибину споруди місцеві мешканці, котрі відвідують кладовище, кидають сміття з могил своїх родичів. Надгробна плита відсутня. А це ж почесний громадянин нашого міста! Григорій Миколайович Навроцький закінчив юридичний факультет Харківського університету, в 1885 році обраний почесним громадянином міста Ромни. Клопотав у Петербурзі , щоб залізниця, прокладена до Бахмача, була продовжена до Ромна. З 17 серпня 1874 року земські збори постановили виділити гроші з земського бюджету для створення стипендії імені Навроцького для навчання вихідців із Роменського краю в Харківському університеті. А 1903 року його іменем була названа одна з роменських шкіл. Його ім’я було повністю забуте в роки комуністичного режиму.
Про капличку над його могилою в минулому столітті (40-50-ті роки) ходило багато легенд такого змісту: колись кінь копитом убив драгуна з полку, який стояв у Ромні, і його засмучена наречена побудувала склеп, у котрому і похоронили її, померлу від печалі.
Побували також на могилі Ганни Петрівни Затиркевич – Карпинської, корифея українського театру. Вона жила в 10.01. 1856 – 12.09.1921 роках.
Могила Вікторії Іванівни Воликівської, знаменитої артистки Роменського народного хору (роки життя -1902 – 1974) теж призабута.
На всіх відвіданих могилах нами проведено прибирання сміття, наведення порядку. Але вони руйнуються без постійного догляду і підтримання в належному стані.
Схоже, що наша теперішня влада забула про своїх почесних громадян, котрі свого часу доклали максимум зусиль, щоб зробити наше місто багатшим, кращим і затишнішим. Непогано було б у поминальні дні, батьківські дні відвідувати і могили наших забутих, але шанованих у свій час, земляків і в знак поваги до них приносити на могили живі квіти і вінки. А найголовніше потрібно привести до належного стану ці могили.
Адже не шанувати пам’ять своїх пращурів і людей, котрі уславили Роменщину, наше древнє місто, не шкодуючи для нього своїх сил і можливостей – значить, не поважати себе, не мати свого майбутнього.