Про зародження торгівлі в Ромні не знайдено ні літописних, ні архівних даних. Причини і форми розвитку торговельних відносин подібні між містами. Тому етапи розвитку Іллінського ярмарку можна відтворити за аналогією з іншими містами. Але чому саме в день святого Іллі виникає ярмарок? Це питання, мабуть, залишиться назавжди без відповіді.
В 19 столітті від роменських старожилів записано легенду про городище Монастирище, яка дещо розповідає про Іллінський ярмарок. Городище знаходиться на березі Сули під містом. Схили над містом та берег у ту пору вкриті густим лісом, у якому з незапам’ятних часів селились чаклуни, ворожки та інші представники потойбічних сил. До них частенько навідувалась молодь, щоб приворожити, причаклувати кого-небудь, дізнатися долю. Їх послугами також частенько користувались забобонні громадяни. Чаклуни перед кожним відвідувачем ходили до кам’яного ідола на співбесіду, який стояв неподалік на городищі Монастирище. І тільки потім відправляли своє «темне діло». А на релігійне свято в день Іллі 20 липня в цьому лісі молодь влаштовувала гульбища та ігри, в яких брали участь і місцеві представники потойбічних сил. Звісно, на гульбищах торгували ласощами, горілкою та іншим крамом. Така традиція продовжувалась до кінця 17 віку, доки власником цієї місцевості не стає лубенський полковник Андрій Маркович Маркевич. Він наказав знищити і викинути в річку ідола, повигонити всіх чаклунів, а міським жителям збиратися для торгу на площі біля Успенської соборної церкві (нинішня Базарна площа).
З того часу і був заснований Іллінський ярмарок.
У кінці 17 – на початку 18 століття розквітає торгівля в невеличкому провінційному містечку Ромни. Цьому сприяло раннє виникнення на Роменщині тютюнового виробництва, розвиток різноманітних ремесел. Безперечно, важливим фактором, що сприяв посиленню значення Ромен, як одного з центрів ярмаркової торгівлі тогочасної України, було його близьке розташування до кордонів Російської держави. Не випадково Микола Арандаренко в своїх «Записках о Полтавской губернии», написаних 1846 року, так відгукнувся про наше місто: «Цей пункт, що наближений до кордонів Великої Росії, ще до приєнання до неї Малоросії, був здавна місцем торгівлі».
Тому не дивно було зустріти в Ромні в той час і російського стрільця, і татарського купця, і польського ремісника, і українського селянина. Був відомим Ромен і запорозьким козакам, які поряд з українськими містами – Стародубом, Опішнею, Миргородом, Хоролом та іншими – часто приїздили сюди на ярмарок або на храмові свята.
З кожним роком Ромен все більше і більше випереджає в торгових оборотах інші міста України по обох берегах Дніпра, Слобожанщини, Росії. Товарообіг роменського ярмарку постійно зростає. Вже тоді Іллінський ярмарок набрав значення оптового і міжнародного.
Роменський Іллінський ярмарок був знаний у колі української старшини, багатих козаків, заможних міщан. Зокрема, неодноразово згадується Іллінський ярмарок у щоденнику Якова Марковича, в записках за 1724-1734 роки. Нотатки Якова Марковича в щоденнику дають можливість стверджувати, що в той час Іллінський ярмарок відбувався протягом неділі в липні місяці (між 20 і 27 числом за старим стилем), що торгувати на нього приїздили купці із Польщі, Росії, Криму, Молдавії.Вивчаючи щоденникові записи Якова Марковича, Ф.Д.Николайчик в своєму дослідженні «Ильинский ярмарок в Ромнах» відзначив цікаве спостереження: роменці ще не навчилися отримувати користь від ярмарку за використання купцями міських приміщень. Бо Яків Маркович, що був відомим визискувачем і який мав у Ромні свої маєтності і завжди пильно занотовував у щоденнику всі прибутки, нічого не пише про них, згадуючи ярмарок.
У кінці 60-х років того ж століття, як засвідчує Румянцевський літопис України, Ромен мав уже чотири великі ярмарки. Найбільший з-поміж них Іллінський – продовжувався чотири тижні. Найчастіше тут можна було зустріти козацьку старшину і простих козаків та селян із Стародубського, Чернігівського і Ніжинського полків, із Запорізької Січі і Дону, Литви і Білої Росії.
Ще вищу оцінку одержує роменський Іллінський ярмарок у О. Шафонського в його «Топографическом описании Черниговского наместничества», написаного 1786 року: “Роменські ярмарки, особливо Вознесенський і Іллінський, по всій Малій Росії найпершими вважаються. Вознесенський і Іллінський продовжуються по два і по три тижні, і на інші з’їжджається багато поміщиків, всі малоросійські і багато великоросійських купців із Москви, Тули, Калуги, Орла, Болхова, Воронежа, Курська, Харкова, Стародуба, Києва, із Білорусі, вірмени з-під Астрахані, турки і татари, і привозять різних кращих товарів, а саме: сукно, шовкові, паперові, срібний посуд, золоті і діамантові прикраси. Ніжинські греки привозять багато шовкових італійських і турецьких різних товарів. Особливо під час Вознесенського ярмарку головний кінний торг буває. В цей і Іллінський із всіх заводів і із донських станиць приганяють табунами велику кількість коней, а із всіх навколишніх міст рогатої худоби; в цей час можна кращих коней цугами купити. Словом, у Ромні купці великі в торгівлі роблять справи, продаючи і обмінюючи товар і переписуючи векселя. Архівні дані і окремі розвідки дослідників ярмаркової торгівлі дають нам можливість черпати знання про Іллінський ярмарок вже з кінця 18 століття. Роменські ярмарки, особливо ж Іллінський, дають у цей час майже весь прибуток місту. З ярмарками пов’язані суми винного відкупу, кількість і відкупна ціна шинків і ресторацій, плата за розміщення товарів і людей на ярмарках – все це становило головний прибуток міщан. Ярмарки зумовлювали штат поліції. А перенесення Іллінського ярмарку за межі міста викликало значне розширення і перебудову міста.
Документи і матеріали, що стосуються Іллінського ярмарку, яскраво засвідчують невпинний ріст товарообігу Іллінського ярмарку, розширення тих територій і земель, з яких приїздили на торги купці. Продовжував діяти географічний фактор. Цьому сприяв також дозвіл євреям займатись тут оптовою торгівлею, що, підкреслював Ф.Д. Миколайчик, завжди «пожвавлювало ярмаркову торгівлю».
Головним фактором, що сприяв успішному розвитку Іллінського ярмарку, варто назвати виробництво тютюну, що було основною галуззю сільськогосподарського виробництва на Роменщині. Ще О. Шафонський у своєму «Топографическом описании Черниговского наместничества» згадував серед багатьох повітів Чернігівщини, де виготовляли тютюн різноманітних сортів, Роменський і Глинський повіти: «Головний торг і промисел міста, – писав О. Шафонський у згаданій праці, – становить тютюн віргінський, амосфоський і простий. Промисловці, що живуть у Ромнах, скуповують його восени в торгові дні у селян і продають або обмінюють на шовк, паперовий товар, хутро великоросійським і білоруським купцям, а останні першою санною дорогою відвозять його в Білорусію, Ригу, Курляндію,Москву, Петербург і в Тавріку…».
Місто Ромен у свій час Петро 1 назвав «табачним городом». Виробництво роменської махорки особливо поширилось за часів Катерини 2. Саме тоді на Роменщині швидко збільшувалися площі посівів цієї культури. За наказом цариці для розвитку тютюнництва на Україні було видано інструкцію, а в Ромні була створена спеціальна контора, яка відала розведенням і поліпшенням сортів тютюну.
В опису Ромен 1803 року згадується на ярмарку вісім торгових рядів: красний (із 108 лавками), хутряний 924 лавки), грецький (15 лавок), соляний і рибний (20 лавок), гончарний (12 лавок) і 9 інших лавок. Окрім згаданих окремих рядів під ярмаркову торгівлю використовували орендовані у міщан комори, сараї і льохи при будинках. А ще неодноразові згадки в стародавніх документах про лави в середині двору. А ще будувались,де можна було тільки, різноманітні балагани, курені, ставились намети.
Влітку 1802 року Ромен відвідав новопризначений малоросійський генерал-губернатор Олексій Куракін. Йому відразу впала в око тіснява і захаращеність території, де проводився Іллінський ярмарок. Генерал відразу ж повідомив Олександра 1, і незабаром імператор дає добро на винесення ярмарку за межі міста. Виконуючи наказ Куракіна, вже в листопаді того ж року було підготовлено план ярмарку за межами міста. Одночасно з переведенням ярмарку генерал-губернатор підняв питання про нове планування Ромен. Розроблений план міста був представлений імператору, і 10 квітня 1803 року його було затверджено Олександром 1. Подібні справи в той час вирішувались набагато оперативніше, і вже в травні того ж року Полтавське губернське правління надає його місцевому землеміру Івану Колобову «для розбиття нового плану всьому місту і постановки знаків його в натурі». Слід підкреслити, що й сучасна забудова, сучасний вигляд міста зберігає на собі основні риси плану міста 1803 року.
Гостинна площа виносилась за межі тодішнього міста на північну його околицю, біля якої сходилися дороги з Прилук, Ніжина і Конотопа. Гостинний двір у вигляді прямокутника повинен був розташуватись посередині площі, що складала 37 десятин.Чотирикутник мав у довжину біля 238 сажнів і в ширину біля 154 сажнів і витягнутий був у напрямку із заходу на схід. Кожна сторона його мала складатися із ряду лавок, що стояли впритул одна до одної фасадною стороною всередину Гостиного двору. По кутах Гостиного двору незабаром були збудовані спеціальні башти, через які можна було потрапити на торгову площу .Ці башти незабаром одержали назви.Так було по дві Роменські, Полтавські, Московські, Монастирські башти, Шльонська, Мідна, Панська, Овочева.
Таким чином, воротами і в’їздами Гостиний двір – торгова площа – поділявся на вісім ліній: у чотирьох із них було по 25 лавок, а в чотирьох інших – по 45 лавок.
Окрім цього, як тоді називали, великому двору, лавки якого належали різним власникам, під ярмарок відводилось ще місце для десяти гуртових дворів, що використовувались, мабуть, для оптових торгових операцій. І, врешті, для розміщення худоби і чорного ярмарку відводилась нова територія площею 34 десятини.
В 1807 році завершилося будівництво так званого контрактового будинку, про який особливо наполегливо і невтомно прохали місцеві і приїжджі купці і поміщики. Контрактовий будинок складався із семи кімнат і служив для задоволення різноманітних потреб заможних верств тодішнього українського суспільства.
На той час ярмаркова адміністрація складалась із поліції, представника міської думи і двох спеціальних комітетів.
Перенесення Іллінського ярмарку за межі міста відчутно вплинуло на його розмах. Товарообіг Іллінського ярмарку, за винятком окремих років, постійно зростає. Починаючи з 1824 року, тільки за п’ять наступних років товарообіг Іллінського ярмарку зріс майже вдвоє. В сорокові роки 19 століття він коливався в межах 9-12 мільйонів карбованців.
Роль посередників на Іллінському ярмарку, як і по інших українських ярмарках, відігравали київські, житомирські, бердичівські євреї. І.С. Аксаков у своєму дослідженні про українські ярмарки відзначив: «На тих ярмарках, де євреї користуються вільним правом купівлі і продажу, вони надають торгівлі якесь особливо гарячкове пожвавлення, бігають, метушаться, сновигають, супроводжуючи кожне слово швидкими рухами тіла».
Впродовж багатьох десятиліть роменський Іллінський ярмарок славився збутом російських товарів. Так, в 1809-1820-х роках на Іллінський ярмарок прибували купці з сусідніх Чернігівської, Харківської і Курської губерній, але найбільше з Москви, Серпухова, Богородська, Шуї, Ростова, Суздаля, Переяслава, Залеського, Ярославля, Улича, Нижнього Новгорода, Арзамаса. Окрім того, прибували також купці з Одеси, Кишинева,Нахічевані, Сімферополя, Маріуполя, Таганрогу.
Окрім українських і російських купців, у той час досить помітну роль відігравали греки, особливо з міста Ніжина. Певний час вони мали в Ромні навіть свій торговий ряд.
Серед купців, котрі привозили свої товари на роменський Іллінський ярмарок, варто згадати вірмен, що торгували кавказькими тканинами, перськими килимами, металевими виробами горців, винами. До Ромен з’являлись у незначній кількості кримські татари і караїми з фруктами, винами, тютюном. У минулому значну групу становили купці з Польщі, але з часом їх ставало все менше. Додамо ще до переліку торгових людей, що прибували з своїм крамом на ярмарок, чи з метою закупити його там у вихідців із Молдавії, Болгарії, Криму, Киргизії.
Серед товарів, що привозились у великій кількості на Іллінський ярмарок, були мануфактурні вироби російських промислових підприємств, металеві вироби, чай, хутро теж привозились на місцеві торги З Росії. З Воронезької губернії, Дону і Уралу надходила риба і рибні продукти, цукор надходив із заводів Харківської, Київської і Подольської губерній. Предметами дрібного торгу були полотно, льон, мед, віск, сало, масло, олія, шкіра, пух…
Все це збиралося перекупщиками у великі маси і партії і або продавалося тут же на ярмарку оптом, або вивозилося в інші місця.
Іноземні купці купували в Ромні вовну, хутро і коней. Торгові люди із західного краю, з Бесарабії, Криму, Грузії і Астрахані – полотно, хутро, паперові і полотняні вироби російських фабрик і заводів.
Численна армія купців, що постійно торгувала в містах, містечках і селах Полтавської, Чернігівської, Могильовської, Вітебської, Смоленської, Курської, Харківської і Київської губерній, купували на Іллінському ярмарку тканини, чай, цукор, балик, ікру, різноманітні бакалійні товари, галантерею, виноградні вина, залізо і залізні вироби, прикраси. Тютюн у великій кількості вивозився з ярмарку купцями з Москви, Риги, в Новоросію і західні губернії.
Багато факторів сприяли перевазі Іллінського ярмарку над іншими ярмарками, котрі проводились у той час на Україні. Розквітові торгівлі в Ромні сприяла присутність на торгах євреїв, чернігівських і харківських слобожан, білоруських і російських купців, наявність на ринку місцевих сезонних товарів, зокрема вовни, тютюну, гончарних виробів. Час проведення ярмарку також сприяв розширенню товарообігу. На Іллінському ярмарку влітку величезні табуни коней паслись в околицях міста, де був дешевий корм, що дозволяло з великим зиском вести торгівлю кіньми. Це ж давало можливість ярмаркувати не лише в місті, але і на його околицях.
Цікавий опис роменського Іллінського ярмарку 1846 року (а це був час його найбільшого розквіту) належить тодішньому керуючому державним майном Полтавської губернії Миколі Арандаренку, серйозному і компетентному спостерігачеві. «В даний час Ромен досить велике місто, розбудоване хоч і невеликими, але зручними для розміщення численної маси народу, що тимчасово прибуває сюди, будинками, складами, сараями, лавками, магазинами і іншими угіддями для життя. Його широкі вулиці і просторі площі дають простір людському рухові і розміщенню товарів. Все це становить прекрасну зручність для такої багатої торгівлі, яка ведеться на Іллінському ярмарку. А міські будинки із дешевого матеріалу, вигідного господарям, за дешевизною орендної плати доступні наймачам. Околиці міста скрізь наповнені річками, притоками, озерами і ставами, що перерізують широкі пасовища, на яких за давнім звичаєм безкоштовно або за помірковану плату, протягом ярмарку випасається велика кількість чумацької худоби і коней та овець, що приганяються для продажу.
Навколишні села за р. Сула – Засулля, Герасимівка, Плавинище, Оксютинці, Процівка, на р. Ромні – Коржі, Лозова, на притоці – Овлаші, Редьчин хутір, на відстані від одної до трьох верств від міста не лише служать йому допомогою в приміщеннях для приїжджих, але жителі тих місць, займаючись городництвом і приготуванням їжі для простого люду, постачають ярмарок городиною і продуктами.
Ці заняття жителів околиць Ромен склали особливу галузь: вирощуючи на своєму городі овочі і збуваючи їх на ярмарку, селяни добували собі і своїм сім’ям кошти на прожиття. Щодня кілька тисяч жінок приходили на ярмарок з овочами, борщем, кашею, варениками. Гарно пообідати і повечеряти тоді можна було лише за п’ятнадцять копійок сріблом.
Поряд із цим селяни Роменського і навколишніх Гадяцького, Прилуцького, Конотопського, Лебединського, Лебединського, Сумського і Путивльського повітів постачали ярмарок сіном і вівсом у величезних розмірах. Десятки тисяч возів сіна і десятки тисяч чвертей вівса щорічно з’їдав ринок і ніколи не було випадку, щоб їх не вистачало або були занадто високі ціни на них.
Як засвідчують поліцейські відомості, в місто приганяли до 140 тисяч голів великої рогатої худоби, коней, кіз, овець, свиней. Число ж торгового люду, за тими ж даними, перевищувало 120 тисяч чоловік. Тисячі візників на волах і конях із Роменського і інших повітів, що оточують його, в будь-який час задовольняють потреби Іллінського ярмарку.
Іллінський ярмарок у торговому відношенні, охоплюючи величезні території в Полтавській, Чернігівській, Могилівській, Вітебській, Смоленській, Курській, Харківській і Київській губерніях, давав рух на протязі березня-серпня місяця до 1100 великим і малим ярмаркам у містах, містечках, селах і значних хуторах, які вели торгівлю тими товарами, що закуплялися на Іллінському ярмарку або спеціально для нього.
Іллінський ярмарок, безперечно, відігравав величезну роль у розвитку торгівлі на Україні , зміцненні економічних зв’язків України з Росією, Кримом, Білорусією, країнами Сходу і Західної Європи. В свою чергу ярмарок наклав певний відбиток на всі сфери життя самого міста, розвиток будівництва в ньому, промислового виробництва, культури. А ще одночасно Іллінський ярмарок був годувальником міста. З нього мали прибуток власники міських маєтностей, міська верхівка і прості люди: козаки, селяни, ремісники.
Іван Курилов у своїх спогадах про Іллінський ярмарок, що були видрукувані в червневій книжці журналу «Киевская старина» за 1893 рік, згадував про той період, як про золоті часи міста. Всі в Ромні жили за рахунок прибутків, що щедро сипалися міщанам під час Іллінського ярмарку.
Перед початком ярмарку, наприклад, міська поліція направляла квартальних наглядачів або просто писарів на застави – відбирати і записувати до книги паспорти від прибулих купців, що йшли і їхали до міста. Лише від цього запису паспортів писар або квартальний за якісь вісімдесят днів одержував більше свого річного заробітку, не рахуючи того, що він мав ще виділяти дещицю вищим чинам поліції, котрі направили його на цю прибуткову роботу. Приїхавши до Ромен, кожен купець мав за звичай з’явитися до будинку міського голови і поліцмейстера з хлібом-сіллю і принести чи то кращий сувій полотна, чи гроші, чи якийсь інший подарунок.
Про членів міської думи і інших осіб, що займали різні посади, Іван Курилов, зокрема, говорив: «Скільки в старі часі збиралось під час Іллінського ярмарку за місця на ярмаркових площах в міський прибуток і рахунку їм, здається, ніхто не знає. Це був справді золотий час і роменським жителям і думі: золото і срібло так і текло річкою в повному розумінні цього слова: паперових грошей же тоді було досить мало».
Великий прибуток мали і ті міщани, чиї будинки були розташовані біля Іллінського ярмарку: деякі власники будинків поселяли в себе по 50-80 чоловік, котрі прибули на ярмарок. Тільки за харчі з них брали по карбованцю в день, а за квартиру плата бралась окремо. По закінченню ярмарку господарі будинків, як правило, отримували подарунки: дарували навіть двірників, поварів… Все це розпалювало апетити роменців так, що вони зовсім забували про міру і брали гроші навіть із селян за те, щоб впустити їх у сарай під час дощу.
Велика кількість прибулого на ярмарку народу приносила певну користь не лише заможним обивателям, що володіли лавками і будинками поблизу ярмаркової площі, але непоганий заробіток мали з неї бідніші роменці -ремісники, селяни. Одні з них хліб пекли і варили різноманітні страви, які виносили по кілька разів на день на кінну площу і продавали їх разом з іншими овощами і фруктами. Міські ремісники також ставили тимчасові балагани і займались ремонтом і пошиттям нового взуття і одягу.
Варто підкреслити, що Іллінський ярмарок відігравав важливу роль не лише в розвитку торгівлі, промислового виробництва, ремесла і сільського господарства краю, але мав великий вплив на зародження і розвиток культури в Ромні.
Роменські ярмарки, особливо Іллінський, вели в той час жваву торгівлю книгами. На ярмарок відправляли свої книжки для продажу Києво-Печерська лавра, що мала тут своє власне подвір’я, чернігівська Іллінська друкарня та інші, в тому числі іноземні друкарні.
Протягом Іллінського ярмарку в місті особливо напружено діяли два театри, чотири каруселі, звіринці.
Перший театр у Ромні побудував на своїй землі колезький радник Полетика. Це сталося незабаром після перенесення Іллінського ярмарку на нове місце. Театр Полетики працював до 1835 року. Того ж року власник театральної трупи Млотковський прохав у цивільного губернатора Могильовського побудувати тимчасовий балаган, але потім домовився з купцем Терновцем, який збудував дерев’яний будинок театру. Так у місті стало діяти два театри. В складі однієї з труп, що неодноразово гастролювала в Ромні під час проведення Іллінського ярмарку, виступав видатний російський актор, засновник сценічного реалізму Михайло Щепкін.
Двічі (1843 та 1845 роки) побував у Ромні великий Шевченко.
З Іллінським ярмарком пов’язані перебування в Ромні великого російського композитора М. Глінки, відомого художника Л. Жемчужникова, талановитого українського кобзаря О. Вересая, збирача історичних скарбів М. Румянцева, бібліографа С. Пономарьова, історика Лазаревського та багатьох інших діячів науки, літератури та мистецтва, громадських діячів.
Варто підкреслити, що ярмарок відіграв велику роль у розвитку різноманітних ремесел у місті, в Роменському повіті та далеко за його межами. На Іллінському ярмарку одержували замовлення і збували свої прекрасні вироби роменські золотарі А. Атович, А. Післяківський, М.Золотар, Ф. Скидан.
У 1852 році Іллінський ярмарок був переведений до Полтави.
