Миколі Даниловичу Ілляшенку, освітянину за фахом, журналісту за покликанням, члену Національної спілки журналістів України, члену Європейської спілки журналістів, почесному громадянину м. Білопілля і просто… Людині.
Поема
Пролог
Таких людей на світі небагато,
Щоб іншим повністю себе віддати.
Це ж треба мужність, волю, силу мати,
Щоб людям щастя, серце дарувати.
А він такий, із батьківського роду,
Праправнук грізних запорізьких козаків.
Він-син потомственного хлібороба,
В життя величне голубом злетів.
Для цього витратив багато сили,
Помалу досвід здобував в житті.
Енергія ключем у нього била,
Змітав всі перешкоди на путі.
Він народився в селі Річки – краї
Чарівної природи, красоти.
Ще й до цих пір дитинство пам’ятає.
Села такого в світі не знайти.
Тут гартувавсь характер, воля юна,
Шкільні роки спливали незабутні.
Любов першу відчули серця струни,
Пророкували непросте майбутнє.
Шлях життя в освіту юнака
Доля привела.
Ця дорога вірна, нелегка
Обрана була.
Сила волі, вміння, хист, талант —
Все це юнак мав.
Був він непоганий дипломат,
Визнання придбав.
Всі освіти керівні “щаблі”
Швидко пройти зміг.
Маючи доробки немалі,
Трудність переміг.
Педагогіці він присвятив
Все своє життя.
Учням дав путівки у світи,
В світле майбуття.
Та на цьому не спинився, ні!
Будівничим став.
Пройшли роки у труді, в борні,
Школи будував.
Та найбільше вчитель сил віддав
Школі-інтернату.
Він директором там працював.
Дітям допоміг на ноги стати.
Дружина-педагог, двох діток мали —
Синів-орлів — гордість батьків.
Вони людьми шанованими стали,
Досягли того, хто чого хотів.
Професор-вчений та військовий лікар.
Професії відомі, гарні в них.
А скільки сил доклала з чоловіком
Дружина, щоб зростити їх!
Онуки — гарні, вийшли всі у люди.
У них щасливий, світлий путь.
Майбутнє їх цікавим буде.
А там і правнуки-грибочки підростуть.
Він журналістом став по серця зову.
Писав замітки та серйозні речі.
Його палке, натхненне, гостре слово
Стріляло в ціль, наповнене картеччю.
Він прославляв село і хліборобів:
Доярок, ланкових і трактористів.
Цікавими були його доробки,
Що свідчило наявність правди й хисту.
Писав про лікарів і педагогів,
Голів колгоспів вправних, бригадирів.
Не забував селян він, слава Богу!
Він захищав їх завжди честь мундира.
Писав не тільки про діла хороші,
Хапугам, ледарям теж діставалось.
Критикував, хто крав державні гроші,
Кому за все чомусь і кимсь прощалось.
Отож, боялись Ілляшенка “зброї”,
Тремтіли, мов осіннє, жовте листя,
Лякались ті, хто гріх великий скоїв,
Хто не знаходив собі спокій, місця.
Авторитет його зростав з роками:
Член України і Європи спілок
Журналістів. Писав, не спав ночами.
Писав кваліфіковано та вміло.
Епілог
Йому вже вісімдесят років з “гаком”.
Та він пера не дума покидати.
Він шахраям “дарує” дулю з маком,
Все робить, щоб законно покарати.
За працю, успіхи місцева влада
Дала почесного громадянина
Прославленого Білопілля-міста.
Звання підтримала уся громада.
Нарешті оцінили педагога-журналіста.
З днем Перемоги, славний ветеране!
Живи, твори на радість людям праці!
Здаватись перед долею ще рано!
Щоб не писать — не маєте Ви права!
08 травня 2009 року