Де правда й кривда у борні сплелись,
Щоб розметати часу павутиння,
Вознісся він на кручі цій колись,
Як істина – велична і нетлінна.
Могуть і велемудрість обнялись
В поєднанні таланту і уміння,
І сонця золотого переблиск
Заграв у дивних вигинах склепіння.
Постав, як мрія, підійнявши ввись
Верхів’я бань, щоб голуби знялись
Над нами Духа символом, і сінню
Земного квіту діл оцей покривсь…
Щоб гомін дзвонів з правіків долинув
І голос неба до сердець доніс.
Андрій КУБАХ,
член Національної спілки журналістів України