ДО 1100- РІЧЧЯ РОМЕН
Над Роменом моїм,
Оповитим земною красою,
Сходить сонце щоранку
І життя протіка день у день…
Я лишаюсь твоїм
Історичним минулим, Сулою,
І заходом зорі на останку,
І ночами.
Все спить, нітелень!
Лише зорі і я!…
У глибокім просторі,
Через бездну віків
Проникаємо в перші часи,
Бачу, люди стоять
На високім плацу, на узгір’ї,
І плетіння вінків,
І Перуну хвалу воздають!
І вогнище горить…
Сходить сонце червоно-яскраве,
У молінні німім
Тягнуть руки до самих небес…
За спасіння, за мить,
За дарунок життя нелукаве,
Наче з ними стою,
В благовіянні Божих чудес.
І немов би то я
Через тисячу літ, в ту заграву,
Опиняюсь з людьми,
Що наш берег святий досягли.
Наче спів солов’я,
І жаринку гарячу, яскраву
Бачу я через тисячолітню імлу!
Що було, то було!
Хай ще тисяча літ пропливе,
І помре, і воскресне,
Й народиться знов!
Що було, відцвіло!
І радіє старе і мале,
Скресне з повіддю
Щиро, повік і життя,
І ЛЮБОВ!
ЖИВИ, ЗЕМЛЯ
Цвіте земля, земля моя Роменська,
Милує всіх вона повік своїм теплом.
Люблю її я серцем і душею,
І наділю її я ніжністю й добром.
Цвіте земля, земля цвіте Роменська,
Цвітуть жита, неначе маків цвіт,
Живи, земля, земля моя єдина,
І не вмирай ще много, много літ.
Хай Бог тебе завжди оберігає,
Він є великий, сонце він і світ.
Живи, земля, на радість добрим людям
І не вмирай ще много, много літ.