Потім
Вічне потім, як це надоїло.
У кредит надії завжди жить.
На душі вже стільки наболіло.
Що горить бажання вовком вить.
Я сьогодні, зараз хочу жити.
Бо єдине в мене це життя.
Навіть з чортом ладен подружити,
Щоб своє поправити буття.
Що мені ілюзії тумани
І моя надмірна доброта
Як в житті одні лише обмани.
Скривджують теперішні літа.
Досить потім, я живу сьогодні.
Потім уже буде пізно все.
Кожні дні хай будуть великодні.
Щастя, потім, нам не принесе.
Бо у потім, є свої потреби
Потім я не буду молодим
Тож те потім більш мені не треба
Бо й воно розвіється як дим.
***
Одинока
Одинока мати, поливає квіти
Та не знає з горя, де себе подіти
Дві могили зряду, два сини соколи
І не буде щастя вже її ніколи
Стала сива – сива, на лиці змарніла
Де ж те їхнє щастя, що ти їм хотіла
Білими хрестами, вся гора покрита
Вся твоя надія, у землі зарита
Вся твоя надія, молоді синочки
Лиш лишились в згадку, вишиті сорочки
І нема в цім горі, ні кінця, ні краю
Та й на тому світі не діждешся раю
Хто тобі поможе, хто тебе догляне
Хто біля могили, у печалі стане
Молиться старенька, господа благає
Чом моєї смерті, до сих пір не має
Нащо мені сонце, нащо мені жити
Краще мене з вами, рядом положити.
***
Слід
Холодний дощ змиває слід.
Твоїх красивих ніг.
Тебе зарадити від бід
Ніхто так і не зміг
Кружляє яблунь майський цвіт
А маряться сніги
Не милим видається світ
З печалі і нудьги
Зарадить може тільки час
Зрадливий біль життя
Терпи голубонько тепер
За нове майбуття.
Сенсу великого нема
У тім що вже було.
Розвіється твоя пітьма.
Всім ворогам на зло
А майбуття в твоїх руках
І розум Бог дає
Нове правдиве щастя є
Любові новий цвіт
А воля шанс тобі дає
І долю в склоні літ.
***
Старість
Одживу, одплачу, одрадію
Одлюблю в нареченій порі.
А тоді навіки овдовію
Уклонюсь згасаючій зорі
І зачнуть сніжинки опадати
Без жалю на голову мою
Більше вже мені того не знати
Те що мав у зорянім краю.
Налетять земні холодні ночі
Принесуть мені похмурі дні
Затуманять сиротливі очі.
Їх сумні, непрошені пісні.
Я один в засніженому домі.
Запалю пройдешньому свічу.
Ці пісні давно мені відомі
Ними я, за пройдене плачу.
Все рівно на все не стало б віку
Щоб за чимсь у розпачі жаліть
Тому б, що хотів, не буде ліку.
І за сотні вижитих століть
Тож давай обнімемося старість.
Я тебе прийму таку як єсть
Як би ми в душі не сперечались.
Та пора як кажуть знати честь.