Дмитру Павличку.
Він син простого лісоруба,
Та ліс гуцульський не рубав,
Не готував для квітів згубу,
Сам, наче явір, виростав.
Йому і дощ, і сонце любі,
І шелестіння буйних трав,
Підбиту пташку приголубить
Поміж державно-мудрих справ.
Вирощував ясні сонети,
Йому підвладні рубаї,
Думок стрімкі, нестримні злети
За Правду кличуть у бої.
Теплом пісенних кольорів
Він і старі серця зігрів.
1999