Буревій такий, аж жах, Люто з півдня задува, Робить шкоду по садах Та дахи з домів зрива. З стріх бурулі позвисали, Баранами вікна стали, Снігу
Дві долі
Як же, серце, ми долями схожі, Що в житті не знайшли головне, Що пройшли по два шлюби негожі І це дуже бентежить мене. Що ніколи
Сіті
Не пильнуй мене, сварлива, все рівно втечу і край. В неї усмішка вразлива І на серці завжди Рай. Пригорну її й забуду Про недоленьку і
Гарем
Під вікном на сонячному промені Загорілась вишня янтарем. Ягодами віти переповнені, Як жінками, шаховий гарем. Подивлюся – очі розбігаються І тремтить від радості душа, А
Брату
Знав би ти, братенька, Як болить душа. Я тобі, рідненький, напишу вірша. Бо невідкупити і не воскресить, Ні поговорити у сутужну мить. Безсердечно рано ти
Вечір
Мелодійне надвечір’я залягає в морок, Виника ясне сузіря із небесних створок. Огортає прохолода загорілі плечі – Зачарована природа в місячній предтечі. Хороводи комарині вітерець здуває,