Жах душі переселенський Мук пекельних Соловки Монастир преображенський Кровоточить у віки Зверх диявольська утроба За плюндрованих сердець Сущий ад землі та неба Міліонних душ кінець
Язика хам
Язика хам Горе як у жінки, довгий язичок. Зразу ж виникає море балачок. І в такому домі радощів нема. Завжди як в дур-домі, рівна з
Пізнє щастя
Пізнє щастя. Осінь дерева розділа. Вітер у кронах шумить. Від неприкритого тіла Серце від болю щемить Морось холодна покрила. Землю і жовті листки. Сум у
Білокорі сестриці
Сніг Випав сніг, та прямо на весну. Вже його не ждали й не чекали. Я душі своєї не збагну. Де вона зібрала стільки сили Заново
Моя бабуся
Моя бабуся Гнилий сарай, мітла та ступа Старенька хата край села. І трав цілющих ціла купа Так пращурка моя жила. Заходиш, піч, одна кімната Без
Роздуми
Роздуми Так, живе собі людина до пори. Молода здорова та щаслива. А покотяться літа з гори. Де й подінеться та удалість щаслива. Діти розбредуться поростуть,