Одинадцять віків: не багато й не мало, Це звідтоді навкруг тут життя вирувало; Потім пам’ять веде до часів Калниша І від спогадів тих пломеніє душа,
ВИШИВАНКИ МАТУСІ ЛЮБЛЮ…
Догоріла й погасла давно Свічка мами, що під образами… Та картин й рушників полотно Пломеніє яскраво стібками. Мами доля – в її рушниках, В вишиванках
Лётчикам Второй Мировой
З безмірною повагою та глибоким поклоном… Они взлетали, хвост вздымая пыльный, Фанерой крыльев и моторами гремя. Шла на задание вторая эскадрилья. Мне жаль, но строй
ЕМУ УЖ БОЛЬШЕ НЕКУДА СПЕШИТЬ…
Зосенко Валерий Куприянович. До той поры, пока ты не иссяк – к Тебе., Тебя., с Тобою., о Тебе… Но чёрным ма́ркером «пройдётся» по судьбе Какой-нибудь
Життя на місці не стоїть
…Вона колись стояла і слухала Весну… Хто може похвалитися сьогодні тим же? Геть, не міркуй, навіть на мить одну. Бо будеш то не ти… Бо
СЕРЦЕ МАТЕРІ
(Ользі Морозовій – мамі Олександра присвячую) В полоні син… А мати – тут, на волі, Та хмелем руки їй скорбота обвива. Її не втішать відомості