Ніколи не здавайся!

НЕ ЗАРІКАЙСЯ

ФІЛОСОФІЯ

100-річчю з дня смерті Курилова Івана Олексійовича
У чому філософія життя?
Або ж то філософія кохання?
Яскрава філософія бажання.
Безкольорова – забуття.
У чвар є філософія своя.
І миру філософія, і воєн.
Та виразу, що ти « один – не воїн»,
Не дам прижитися в собі ніколи я.

У чомусь – філософія брехні,
І правди філософія святої….
Відвертої, складної і простої.
І в слові «так», і в слові «ні».
І в видосі останнім є ВОНА*.
В повазі, поклонінні, у святині….
В учора і в сьогодні, і віднині.
Багато слів…., а філософія – одна.

***
За Святодухівським собором у Ромні,
Так, так… Є філософія і в цьому.
Поховано ген-ген сто років тому
Людину, знану і тепер, у наші дні.

***
Весняна квітка – пролісок – могилу вкрила….
Твоєму праху – Мир, Іван Курилов.
Ми ж – пам’ятаємо. А ПАМ’ЯТЬ – вища нагорода.
Низький уклін. Шануймося, народе!

*- філософія

НЕ ЗАРІКАЙСЯ

Не зарікайся. Не зарікайся.
Не кажи. Не кажи. Мовчи.
Гріши і кайся. Гріши і кайся….
Пробач. Пробач. А то – навчи.

Не зарікайся. Не зарікайся.
Від суми, а ні від тюрми….
Віддай – віддайся. Віддай – віддайся.
На перехресті чи не ми….

Не зарікайся. Не зарікайся.
Все минає…, і «це» мине.
Землі святої чолом торкайся: –
Прости мене. Прости мене.
Березень, 2016р.

ВИЗРІЄ ЩИРІСТЬ, АБО….

Вітер зламав березу, тую зламав і грушу.
Липу зламав і сливу. А у дуба та й гілку відтяв.
Чуєш! То все є життя.
Душу рятуй свою, Душу!

Мушу сьогодні волю своїм почуттям дати: –
Витримай, Земле, нашу геть нікчемну до тебе любов….
Визріє щирість. Або….
Нічого буде згадати.

Зійде не Сонце рано. Зійде не Місяць пізно….
Хмари затягнуть небо, блискавицею грянуть громи.
Хто ж відповість, як не ми…,
Глянувши, тупнувши грізно.

Скажуть. Та і повірять. Зрадили Матір діти.
Рідну свою віддали на поталу чужинцям-панам.
То чи ж бо соромно нам,
Вміти та й не володіти??!
Червень, 2016р.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *