Ковнев Володимир Іванович

Хранитель роменського парку

Відомо, що Роменський парк культури та відпочинку імені Т.Г. Шевченка був заснований в 1871 році і є одним з найстаріших парків України. Вік парку на сьогодні становить 139 років. За весь час свого існування парк є окрасою нашого міста, місцем духовного єднання роменців з природою та культурою, місцем відпочинку, джерелом натхнення для творчих людей, художників, піснярів, поетів, частиною міста де відбувалися найважливіші історичні події, місцем зустрічей друзів, закоханих, місцем гуртування роменців в одну роменську сім`ю.
На території сучасного парку у 1891 році було побудовано церкву Олександра Невського, яка стала окрасою міста. Навколо церкви були посаджені липи за часів будівництва.
Нажаль збереглися лише ці вікові липи, а церква була зруйнована за часів радянської влади.
У 1911 році за проектом архітектора Василя Кричевського в парку на пожертви роменської громади було побудовано дерев’яний, літній, український театр, будівля якого проіснувало до 1999 року коли театр згорів від підпалу.
В цьому театрі і в парку виступала величезна кількість знаменитих театральних колективів, співаків, артистів оригінального жанру з Росії і України, Радянського Союзу, але найтепліші і найяскравіші для роменців були спектаклі театральної самодіяльної трупи Роменського драматичного театру.
При Роменському парку, як самостійному підприємстві була створена знаменита піротехнічна майстерня на увесь Радянський Союз, яка приносила славу нашому місту та парку, а також фінансове забезпечення парку. Таких майстерень на увесь Радянський Союз було усього дві.
У період з 1922 по 1932 роки парк розширявся за рахунок засипання частини яру колишнього відрогу Мухівця, залишки якого тягнулися від Олександро-Невської церкви до колишнього цегельного заводу, що поруч з заводом АТС.
З 1972 року по 2007 рік беззмінним директором парку був Ковнєв Володимир Іванович.
Саме ця людина є прикладом безкорисного служіння, відданості своїй справі.
Все своє життя Володимир Іванович пов’язав і присвятив парку культури і тільки завдяки його порядності, професіоналізму, а головне любові до свого парку і свого міста йому вдалося зберегти наш парк, як господарюючу установу і відповідно забезпечити належне утримання парку в період розпаду Союзу та становлення незалежної української держави.
Десятки парків в Україні і в тому числі в Сумській області просто припинили своє існування. Роменський парк весь 35-річний період існування під керівництвом Володимира Івановича був самостійним госпрозрахунковим підприємством, яке саме заробляло собі кошти і забезпечувало якісний відпочинок для роменців.
Коли у 1972 році Володимир Іванович тільки приступивши до виконання обов’язків директора парку він одразу проявив ініціативу і ним була створена піротехнічна майстерня при парку, яка стала суттєвим джерелом надходжень коштів не тільки парку а й до місцевого бюджету. Заробляючи самостійно кошти він вкладав їх в розвиток парку. Були придбані і побудовані нові атракціони: оглядове колесо, веселі гірки, тир, каруселі, ромашка, автодром і, зал гральних автоматів і т. і.
Роменський парк культури у 1985 році стає переможцем всесоюзного огляду парків культури, який проводило Міністерство культури СРСР і був нагороджений спеціальним дипломом. У 2003 році парк став лауреатом Міжнародної виставки індустрії розваг у м. Києві.
Підприємство і особисто директор неодноразово нагороджувалися грамотами міністерства культури України, керівництвом області та м. Ромен.
У 2000 році в парку було побудовано новий фонтан з шістьома скульптурами та вперше в Україні побудований пам’ятник свині, відкритий під час Першого всеукраїнського гумористичного фестивалю „Любителів сала” при підтримці і активній участі Володимира Івановича. Йому належать ідеї і він є їх успішним реалізатором їх щодо проведення в Ромні в парку культури народних свят „Роменська масляна”, виставки квітів, днів підприємств, професійних свят, „Роменська красуня”, „Шкільна весна” і т. і.
В парку існувала своя бібліотека, шаховий клуб для відпочиваючих.
Завдяки ініціативі і старанням Ковнєва В.І. відповідно до рішення Сумської обласної ради від 30.08.2005 року Роменський парк культури отримав статус „Парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення „Роменський”.
Парк став членом Асоціації парків України.
Будучи за фахом професійним співаком, учасником Державного українського народного хору ім. Г.Верьовки, та вокалістом Житомирської державної обласної філармонії, Володимир Іванович був висококультурним фахівцем, який тонко відчував тенденції сучасного мистецтва і тому він запрошував на гастролі в парк справжніх митців, забезпечуючи високий рівень естетичного виховання роменців.
Ковнєв В.І. знав свою справу і приязно її виконував, не боявся відповідальності і завжди брав її на себе, і завжди досягав наміченої мети. Тому з ним було легко працювати керівникам міста, за виключенням останніх років його кар’єри, коли замість вдячності цій людини і вшанування її невтомної праці, йому були створені нестерпні умови праці, відбиралися у підприємства зароблені кошти до місцевого бюджету і підприємство ставилось штучно на межу банкрутства, і навіть безпідставно звільнявся з роботи, та поновлений на посаді судом. Бог їм суддя тим приблудам до Ромена, що таке творили.
Безперечно вказані випробування в кінці трудової кар’єри негативно відбилися на здоров`ї Володимира Івановича і він так рано залишив цей світ.
Але, як би там що не було, Володимир Іванович був щасливою людиною, він прожив щасливе цікаве, натхненне життя. Будучи росіянином за походженням, уродженцем м. Чистополя в Татарстані, він чудово знав українську мову, українську культуру, багато знав і співав українських пісень. Він був закоханий в древній Ромен, а вся роменська громада любила і шанувала його як свого сина.
Маленький будиночок священника Олександро-Невської церкви у парку, де розташована контора парку, була святим місцем, храмом для всіх роменців, які стали на тернистий шлях служіння культурі. І натхненником і батьком-порадником у цьому будинку був Володимир Іванович. У когось конфлікт з начальством, у когось біда в сім`ї, хтось втрати віру в себе, хтось втратив роботу, Володимир Іванович порадить або знайде інших порадників, поспівчуває, втішить, дасть роботу, підтримає душевно, а то й поділиться скоринкою хліба.
Тому у свята всі ці люди йшли в гості до Ковнєва В.І., у той маленький будиночок і йому завжди знаходилось місце за дружнім столом. Це пережили майже всі наші роменські художники, штатні працівники культури і деякі начальники відділів культури і багато інших.
На день народження Володимира Івановича 13 травня 2009 року збираються на його могилі його друзі, рідні, звучать струни бандури, сумна, та горда українська пісня, теплі та душевні вірші, щира сльоза.
А який чудовий голос мав Володимир Іванович, нажаль він так і не піддався на умовляння виступити з авторською пісенною програмою перед роменцями.
Володимир Іванович мав велике почуття гумору, любив розповідати гумористичні бувальщини, байки. Одна з його бувальщин біля пам’ятнику свині у Роменському парку.
Пізньої осені 2003 року Ковнєв В.І. разом зі своїм колективом в робочому одязі з граблями прибирають парк. Раптом по головній алеї парку до пам’ятнику свині підходять семеро імпозантних чоловіків з представницею Виконкому міськради. Як потім з’ясувалося через місто їхала делегація в складі семи генералів служби безпеки на нараду в Суми, і зупинившись біля міськвиконкому, вони зайшли і поцікавилися де в Ромнах пам’ятник свині?
Підійшовши до пам’ятника, ці шановані мужі стали вголос виказувати своє захоплення, голосно сміялися, обмінювалися репліками. Було видно, що пам’ятник їм сподобався. Один з гостей зайшов позаду пам’ятника і несподівано похмурнів і став говорити про якесь неподобство, а потім звертатися до працівників парку з граблями, щоб вони викликали директора. Директор підійшов і той чоловік, що став обурюватися, показав на постамент позаду свині під хвостом і сказав: „Що це у вас на пам’ятниках пишуть такі непристойні речі?”.
Директор глянув на постамент, під хвостом у свині де крейдою було написано: „К…ма – лох!”
Довелося негайно стерти цей народний напис, а генерали пішли геть від свині не приховуючи свої посмішки. Вони теж мали почуття гумору.
Нема серед нас Володимира Івановича, бо людське життя швидкоплинне, але він живе у роменському парку, який зберіг і відстояв для нащадків, у його добрих справа у славу роменської, української культури, у серцях роменців, у нашій світлій пам’яті про нього.
Ми заслужено вшановуємо героїв війн, афганців і по заслугам їм, але ми не задумуємося інколи що геройство є і інше – з добрим серцем до людей до своєї родини, рідної землі, до своєї справи прожити життя і бути щасливим, як Володимир Іванович Ковнєв.
То ж будьмо щасливими.

Віктор Стрельченко

Пам’яті Ковнева Володимира Івановича

Володимир Іванович закінчив Студію Київської державної філармонії при ДЗУНХ ім.. Г. Верьовки і був направлений на роботу в Житомирську Філармонію.
Літом 1971 року він був на гастролях у м. Ромені і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Галиною Данилівною, а вже 23 жовтня цього ж року він приїхав у Ромни і вони одружилися. Моя дружина дружила з Галиною Данилівною, тому я був знайомий з Володимиром Івановичем з перших днів проживання його в Ромнах і був свідком на їх весіллі.
Володимир Іванович тоді був молодий, вродливий, завжди був елегантно одягнений.
За що його поважали колеги по парку?
Він був людиною високої культури, простий, спокійний, чесний, мав організаторські та господарчі здібності, був людиною з великої літери.
Щоб не склалася думка, що я хвалю його як свого друга, наведу кілька прикладів з його життя.
Він ніколи не підвищував голос на робітників парку, не виказував злість, а переживав у собі. За які-небудь помилки він не гримав на робітників, не звільняв, а діяв переконанням.
Він дбав не про себе, піклувався про парк, про підлеглих, намагався, щоб парк мав більше коштів для його благоустрою для придбання атракціонів, для підвищення зарплати робітникам. Пам’ятаю, як багато зусиль він доклав для придбання у міськвиконкомі житла для старенької робітниці парку. Коли Володимир Іванович у 1972 році прийняв парк в ньому працював лише танцювальний майданчик, пневматичний тир, та старі примітивні каруселі.
Він любив свою роботу і тому зробив парк зразковим.
З кожним роком у парку з’являлися все нові і нові атракціони, були побудовані нові приміщення для піротехнічної майстерні в Засуллі. Парк став одним із найкращих у Сумській області. Суми не змогли змиритися, що роменський парк кращий за сумський і весь час знімали кошти з рахунку парку. Але Володимир Іванович крутився як міг і з кожним роком в парку з’являлось щось нове. А скільки нервів і здоров`я коштувало все це Володимиру Івановичу, 35 років свого життя віддав він своєму парку. Але Володимир Іванович мав дивовижну рису характеру терпіти і не скаржитися до Києва на місцеве та Сумське керівництво, всі проблеми парку він вирішував самотужки, хоча мав широкі зв’язки. Він був особисто знайомий з тодішнім міністром культури України Романовським, багатьма відомими діячами культури, державними та партійними діячами, але ніколи він не використовував свої знайомства для вирішення проблем парку. Я неодноразово бував з ним у Києві у неформальній обстановці на природі серед високопоставлених керівників, де Володимира Івановича сприймали як рівню з повагою і шаною. Я інколи підбурював його, пропонував зателефонувати де-кому з владних осіб, щоб допомогли у справах парку. Та Володимир Іванович не любив скаржитися і не любив скаржників. Він не хотів у своїй роботі користуватися зв’язками з відомими людьми. Він відповідав мені: „Як я буду після цього дивитися людям у очі?”
Він не будував собі дач, не їздив на курорти, хоча можливість була. Він був гарним сім’янином, гарним батьком, виростив двох гарних синів Юрія та Сергія.
Володимир Іванович був дуже чесною, простою і доброю людиною.
Таким він і залишиться назавжди в наших серцях.

Микола Камедов.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *