(учнівські дослідження ЗОШ № 10)
Точна дата побудови та облаштування маєтку Навроцьких невідома. Вірогідно, що це сталося десь у середині ХІХ століття. Маєток був розташований на околиці села Процівка, на північний захід від основних поселень.
Будинок Навроцьких знаходився на північній стороні садиби. Це було двоповерхове дерев’яне приміщення, до якого зліва було прибудовано одноповерховий флігель. На північному сході садиби споруджено з дерева кілька комор та два великих погреби. Там також були два глибокі колодязі, які проіснували до середини 80-х років минулого століття.
Територія садиби займала більше трьох з половиною гектарів. Значну частину становив парк, у якому домінуючими деревами були липи та дуби. Найстаріші дуби ще в 19 столітті мали поважний кількасотлітній вік. Вони дожили до початку 21 століття, але через їхній аварійний стан (могли під час бурі впасти) були спиляні. Зараз про них нагадують лише два величезних пеньки. А від центрального входу будинку на захід було висаджено липову алею, яка росла на території садиби до середини 70-х років двадцятого століття.
Від будинку на південний схід було прокладено центральну дорогу, по обидва боки якої росли розкішні кущі білого бузку. Ця бузкова алея, як свідчать старожили, була прикрасою садиби аж до середини 80-х років минулого століття. Завдяки старанням господині садиби завзятої садівниці О.П. Навроцької, на території маєтку було багато клумб, кам’яних чаш, розташованих геометрично, які були засаджені різноманітними квітами. Це різнокольорове розмаїття прикрашало південно-східну частину садиби. Південно-західна частина була зайнята парком, у якому було викопано глибокий став, який хоч і дуже змілілий, зберігся до наших днів. Ще нещодавно в ньому водилася риба. На жаль, цей став – чи не єдина пам’ять про садибу Навроцьких.
Якою ж була подальша історія садиби? Відомо, що незадовго до революції 1917 року маєток Навроцьких купив роменський купець Левін. Коли будинок став використовуватися як приміщення школи, достеменно невідомо. Вірогідно, що відкрита в Процівці в 1933 р. семирічна політехнічна школа на 295 учнів уже знаходилася в колишньому будинку Навроцьких. У 1940 році школа працювала у дві зміни. З 1960 року вона стала восьмирічною, а з 1962 року, коли Процівка увійшла до складу міста, – стала називатися Роменською восьмирічною школою №10.
У 70-х роках минулого століття, коли було зведено нове приміщення школи, двоповерхова будівля без флігеля ще зберігалася. Але з будівництвом у 1984 році дитячого садка №12 ( нині ДНЗ №2 ) все, що залишалось від садиби, було знесено ( у тому числі дерев’яні комори, решта будинку, колодязі, бузкова алея).
Тож на сьогодні, на жаль, від садиби залишилася лише територія, яку займають загальноосвітня школа №10 та ДНЗ №2 , десяток старих дерев, ставок та погріб, котрий використовує дитсадок.
ГОСПОДАРІ САДИБИ – Г. М. ТА О. П. НАВРОЦЬКІ
У другій половині Х1Х – на початку ХХ століття господарем садиби було подружжя Навроцьких – Григорій Миколайович та Ольга Парменівна.
Григорій Миколайович народився 6 січня 1833 року в сім’ї роменського дворянина. У 1857 році закінчив юридичний факультет імператорського Харківського університету. А з 1858 року розпочав громадську діяльність у Роменському повіті. З 1861 по 1871 рік займав посаду мирового посередника в Роменському повіті. У 80-х роках був мировим суддею в Роменському судовому окрузі, до якого входили Роменський, Гадяцький, Лохвицький та Зіньківський повіти. У різні часи Г.М. Навроцький очолював повітову шкільну раду, попечительську раду Роменської жіночої гімназії, був головою Товариства взаємного кредиту, почесним головою Роменського товариства сільських господарів. Його неодноразово обирали повітовим та губернським гласним. Мав титул дійсного статського радника, що відповідав військовому званню генерал-майора та придворному чину камергера. З 1883 року був предводителем дворянства Роменського повіту. З 1886 року очолював Роменську повітову управу.
Саме Навроцький, як тільки дійшли чутки про можливість з’єднання Литви та Північної України залізницею, у кінці 60-х років Х1Х століття почав за власною ініціативою збирати матеріали, необхідні для проведення її через наше місто. Він організовує й очолює місцевий залізничний комітет, а в 1868 році земство виділяє кошти на друкування журналу цього комітету. У тому ж році за ініціативою Григорія Миколайовича була запрошена група залізничних інженерів для обстеження й складання проекту будівництва колії від Бахмача до Ромен. За його ж ініціативою був розроблений проект проведення залізниці далі на південь, до Кременчука.
Кілька років Григорій Миколайович разом з роменським дворянином штабс-капітаном Максимом Мазаракі в Петербурзі «пробивали» проведення залізниці через місто Ромни. І добилися ! 1874 року залізнична колія була прокладена від Бахмача до Ромен. А вже в 1878 році її продовжили в напрямку Ромодана й Кременчука.
За ці старання в 1888 році за клопотанням гласних Роменської міської думи Г. М. Навроцькому було присвоєно звання Почесного громадянина міста.
У 1874 році повітове земське зібрання на своєму засіданні ухвалило виділити кошти на встановлення стипендії імені Навроцького та Мазаракі для студентів – вихідців з Роменського повіту. З 1880 року таку стипендію на загальну суму 3300 крб. отримували кілька наших студентів –земляків у Харківському університеті.
22 листопада 1903 року з ініціативи Г.М. Навроцького була відкрита земська навчально-реміснича школа, якій присвоїли ім’я Навроцького і якою він опікувався до кінця свого життя.
У 1907 році Навроцького було обрано депутатом Третьої Державної думи від Полтавської губернії. Але 25 грудня 1907 року Григорія Миколайовича не стало. Депутати Думи вшанували його пам’ять вставанням.
Про дружину Г.М. Навроцького Ольгу Парменівну відомо небагато. Закінчила Одеський інститут шляхетних дівчат. Була попечителькою Роменської жіночої гімназії, займалася благодійницькою діяльністю, захоплювалася садівництвом. З її ініціативи в Процівці було закладено великий фруктовий сад, який зберігався до початку 50-х років минулого століття, насаджено виноградники, кущі смородини, ліщини, барбарису. Навроцькі були великими землевласниками, мали 586 десятин землі. За спогадами старожила Процівки Віктора Сипленка село Борозенки носило назву Навроцьке. Дід Віктора Гірко Яким Лукич робив конюхом у Навроцьких. А його дружина Лукія Аврамівна, що працювала в садибі Навроцьких кухаркою, отримала у посаг 8 десятин землі.
Ольга Парменівна займалася селекцією фруктових дерев, а також заснувала школу садівництва та городництва, яка була відкрита у Процівці в кінці 19 століття. Про її захоплення свідчить перелік експонатів, виставлених на Роменську сільськогосподарську виставку 1906 року. Серед них більше десятка різноманітних сортів яблук, груш, черешень та вишень. Вона разом зі своїм чоловіком з 1895 року входила до складу Товариства роменських сільських господарів, займалася організацією сільськогосподарських виставок.
Григорій Миколайович та Ольга Парменівна Навроцькі поховані на центральному кладовищі м. Ромен.
За ініціативою краєзнавця, редактора літературно-історичного альманаху «Ромен» Віктора Клейніха, розпочато роботи з увпорядкування усипальниці Навроцьких.
Волонтерський загін «Поклик»,
керівник Таран В.І.
Роменська загальноосвітня школа № 10 І-ІІІ ступенів