Шемчук Любов | Ромен. Літературно-історичний альманах.

Я шию форму…

Я шию форму для солдата, який в окопі разом з братом ночує вже не першу ніч… . Стріляє він десь з автомата, я тисну на

Кладу у чай собі дві ложки настрою, пів ложки цукру, дрібку таємниць… Дістану разом з чашкою квітчастою ще блюдечко фарфорове з полиць. . А ще

Денису Шемчуку Як ти, синку, в чужій стороні? В Україні чекає матуся… Що ти бачиш в ранковому сні? Я за тебе щодня тут молюся. .

Боюсь доторкнутися словом – душа – як оголений нерв – щоб не принести, випадково, їй вкрай непотрібних проблем. . Болить і страждає, й голосить, чи

Колись закінчиться війна… А поки що – життя в руїнах, в боях пекельних Україна і мати в траурній хустині, бо сина втратила вона. . Колись

Тепле бабине літо і холодна війна… Там, де люди привітні – несумісна вона. . Ворог – хижий придурок нищить землю мою, люд шукає притулок у

Переплутались дні і ночі, наче десь за Полярним колом… Сняться сни нам якісь пророчі ті, яких не було ніколи. . Бовдуряччя прийшло на Землю, нищить

Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани

Солоний присмак на вустах, На скронях – сріблом пізня осінь… Скриплять перила на мостах, Що пам’ятають нас ще й досі. . Тримає пам’ять крізь роки:

Нам дорогою ценою достались мир и свобода на нашей земле, но сила духа в наследство осталась от наших предков. И самая малость – нам до

Так швидко плине час… Кудись спішать хвилини, Мені не наздогнать отой шалений біг… Без десяти – зима… Відчутно щогодини: От-от – і вже сипне на

Износила платье осень: нет уж ярких красок в нём… Сизой дымкой – неба просинь, птиц исчезло стоголосье, солнца луч размыт дождём. . Гнётся голый куст