Простуєш містом – бабах, бабах, – ворожі дрони, а чи ракети. Їх ППО наше нищить нах**! А ти складаєш свої «куплети». Римуєш нервом: «ла-ла, ла-ла».
Позначка: не згинатися
25 років альманаху «Ромен»
100 РОКІВ – ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ УНІКАЛЬНОЇ ЛЮДИНИ! Не дивуйтеся, шановні читачі подвійному заголовкові вступної статті до цього випуску нашого альманаху «Ромен». Справа в тому,
Монолог із Серпнем
Серпневий ранок, дякую тобі, За ніч, що тихо перейшла в світанок, За сни дитячі ніжно-голубі, За місяць ясний, що сховавсь за ґа́нок. О, Серпень, шлю
Не все так погано
Не все так погано, ми ще у човні, Нехай і вода фокусує шпарини. Хто має наснагу від сліз не чорніть, Іде до кінця, розітнувши бистрини.
Широка магістраль, б’є вітерець в обличчя
Широка магістраль, б’є вітерець в обличчя. Та старовічний страх казати правду в вічі виходить, наче пес, з обачливих обочин, винюхуючи сенс, мов виснажений гончий. Чи,
Моє життя, мої надії
Моє життя, мої надії, І світ чарівного тепла, Коли була на світлій хвилі, Музичний цвіт тримала я. Сьогодні я в мистецтві щиро, Дарую людям лейтмотив,