(Роздуми над життям і творчістю Миколи САМОХІНА до річниці його відходження за межу вічності) Як зараз чую притишений, по-чоловічому низького тембру голос: – Я так
Позначка: митець
Слово про товариша
Микола Петрович САМОХІН 4 листопада минає рік, як перестало битися серце дорогого нам Миколи Петровича САМОХІНА, люблячого й турботливого главу родини, щирого, душевного і відданого
Великому художнику
(Памяти Н. П. Самохина) На столе тихий отблеск прошедшего лета, А в душе безутешной горит пустота… Там, где муза летала, мечтою согрета, Утешения нет, обитает
Землякам-письменникам
Людмилі Ромен Білосніжні світанки за межами білого світу ясним сяйвом зими пломеніють у білих руках. Світло-біла любов білизною пташиного лету серед ясного неба біліє по
За Україну помолюсь
За Україну помолюсь Простяглись дороги від мого порогу. Мандрував я ними в різний бік. І краї далекі, що мене манили, Стали рідними мені навік. І
МОЙ ГОРОД ВСЕГДА МОЛОДОЙ
МОЙ ГОРОД ВСЕГДА МОЛОДОЙ Есть место у слияния двух рек. Давно обжил то место человек. Сначала тихо, незаметно жил, Потом в том месте крепость заложил.