Своє ім’я я не любила з роду, Та друзі запевняють мене знов – Ім’я моє – це гілка родоводу, Тому знайомтесь, звуть мене – Любов.
Позначка: Любов
Моє місто
Моє місто заходить в ніч, Перетерши плітки буденні, У тумані сліпих узбіч Знов ховає думки щоденні. Запаливши вогні, мовчить, Назбиравши зірок в долоні, Суховієм в
Як сонце сходить і сідає…
Живе Матуся в самотині, одна-одненька у хатині. Дочки в заміжжі, у родині; сини в Європі, на чужині. Онуки рідко приїжджають, а як бувають – м’яч
Я умею и ждать, и любить
Я умею и ждать, и любить, Невзирая на возраста даты, Утром ранним с звездой говорить, Знать, что вечер уходит в закаты. . Любоваться, когда соловьи
Я люблю свою осінь
Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани
Спогади
Як тільки вітер з заходу війне – Я спогадом лечу на Буковину… Через роки до тебе птахом лину, Ти вже пробач за спогади мене. .